Чоловік упевнений, що я все вигадую, але це не так, я ж не маленька дівчинка і все помічаю. Як свекруха приходить у гості і розповідає, що я так і не стала доброю господинею, хоча у нас навіть дітей немає і дуже просто. за її словами підтримувати порядок і смачно готувати лише на двох. Антоніна Павлівна останнім часом, хоча їй майже 80 років, постійно носить нам свої котлети, голубці, пиріжки і вголос зітхає. що якби не вона, синочок її був би голодний.
Вони зі свекром при мені можуть вголос зітхати, що Василь, якби не я, був би завидним женихом, що будь-яка, навіть молодша набагато жінка за Василя, прийшла би з радістю до нього жити. А нічого, що ми з ним живемо у квартирі, яку придбана нами у шлюбі і вона так само моя, як і його?
Я мовчу, а що мені лишається? Але дуже сумно стає. Чи я їм не вгодила? так, ми не змогли подарували їм онуків, але ж це так склалося, це не наша вина, свого часу ми дуже хотіли, а потім змирилися з долею і живемо життя для себе.
Так, я не ідеальна господиня, прибирає у нас клінінгова компанія раз на два титжні, бо я не люблю цим займатися, а заробляємо ми непогано, у нас магазин продуктів на ринку. Звичайно, посуд мию, перу сама, а вечерю можемо і доставку замовити, коли я не хочу готувати.
Зате ми з Василем раз на рік на море літаємо, по Україні любимо їздити: в Карпати у будь-яку пору року, в Одесу, в санаторій у Миргород тощо.
Зрозуміло, що батьки чоловіка, як і Василь, кажуть, що я все вигадала, що це мої «фантазії», мені «наснилося». У мене склалося враження, а тепер це вже впевненість, що мене хочуть замітити більш молодою і хазяйновитою. Хочуть, аби я пішла сама. Не буде мене – буде інша. Ситуація мене засмучує. У перспективі нічого хорошого. Я це розумію. Та як захистити себе, не знаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
