Були часи, коли я жила зі своєю прабабусею Ганною Пилипівною. Ну, а вона у нас була жінкою з характером і завжди, якщо щось було не так, говорила відразу і в очі.
Я тоді ще була маленькою і не розуміла, що це ж для мого блага і вона намагається виховати в мені ЛЮДИНУ. Словом, я її не дуже любила. І було навіть таке, що дуже з нею сварилася, ображала її і доводила до сліз.
А потім прабабусі не стало. І тільки зараз, коли я стала дорослою і сама вже мама, я розумію, якою несправедливою я була. Прабабуся мене дуже любила і дбала про мене, а я була невдячною.
Зараз мені б так хотілося подякувати її і сказати, що всі ті сварки були не дарма! Я зараз розумію, як важко їй було, і якими болючими для неї були іноді мої слова. Вже нічого не повернути, але уроки бабусі Ганни я засвоїла, усвідомила їхнє значення.
Що я хочу сказати цим?.. Зараз я більш обережна зі словами і завжди прислухаюся до близьких. Дуже хочу, щоб і всі ті, хто це прочитає, задумався і подзвонили своїм дорогим людям, мамам, бабусям, татам і дідусям, і подякували за те, що вони для вас роблять. Адже колись може бути і пізно. Не ображайте своїх рідних і думайте про їхні почуття. Всім добра і любові!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
