Є в мене двоюрідний брат Костя, з яким ми не бачилися років 10, оскільки він живе в іншій області на іншому кінці країни. Щиро кажучи, взаємини між нами були не дуже ще з дитинства, Костя і його сім’я вважали, що їм всі навколо чимось зобов’язані. Тому і в дорослому віці ми якось не надто активно спілкувалися, кілька разів зустрічалися на спільних родинних заходах та і все.
А тут був кінець робочого дня, коли зателефонувала дружина Іринка:
– А до нас гості приїхали. Костя, брат твій, із сім’єю.
Їду додому. А там Костя руки тягне зі словами:
– Андрію, як давно не бачилися, ми повз їхали, от і вирішили до вас заскочити, погостювати.
Ну, добре, думаю, може Костик дійсно скучив і змінився. Дістав настояного на дубі з полиці, жінкам ігристого, дітям морозиво та цукерки. Замовили піцу і суші, бо не мали часу готувати щось.
Попросилися Костя з родиною на кілька днів, бо вдень вони оформляли щось, а ввечері ми показували місто, адже Костик багато років у столиці не був і все змінилося. І так – чотири дні.
Збентежив мене лише один факт: вони приїхали в гості і не попередили нас, говорили, як скучили за нами, і адресу дізналися через родичів. А коли ми замовляли суші та піцу, навіть сказали, що потім половину віддадуть, та так і забули.
Коли ми робили покупки у магазинах на вечір, вони посилалися на те, що їх карта чомусь не спрацювала, а готівки з собою немає, кілька разів таке прокотило, коли сума їх покупок була гривень на 300. І це тільки зі мною, його дружина з моєю також в магазин ходили, але коли Костя вирішив почастувати мене дорогим напоєм, ще купу всього набрав а на касі попросив заплатити за це, а він, мовляв, віддасть пізніше, оскільки зараз грошей немає, але найближчим часом будуть. та я Кості відмовив: по-перше, сам мав не багато грошей, по-друге, я втомився спонсорувати їхню сім’ю.
Я прямо і сказав про це Кості:
– Братику, якщо хочеш пригостити, то купи і пригощай, а не з формулюванням “пізніше”.
Так він надувся і всю дорогу не розмовляв, а наступного дня вони раптово з’їхали до готелю. Одразу гроші знайшлися, ти ба.
А потім з’ясувалося, що вони не оформляли спадщину, а вже продавали отриману квартиру квартиру. А продавши, поїхали до себе і відтоді ні слуху, ні духу від них.
Минув рік з часу тих подій. Вчора я зустрів тітку Аллу, маму Костика, і вона розповіла, що брат вкрай негативно висловлювався про нас і про те, як вони натерпілися, мешкаючи у нас: туди не ходи, після 24-00 не приходь, просив мене зробити екскурсію по місту, а я відмовив, прибирати за собою ліжко і кімнату змушували і таке інше.
Вирішив я після цієї розмови з тітуою відразу зателефонувати Кості і сказати, що я думаю. Спочатку гудки йшли, а потім він просто скинув мій дзвінокі надіслав повідомленння про те, що зайнятий і передзвонить пізніше. Потім я ще кілька разів набирав його, та трубку Костя не брав.
Ну й добре, жили стільки років без них і стільки ж ще проживемо, не великий сум.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
