— Ти знову приїхала без дзвінка? — холодно запитала Софія, тримаючи двері напіввідчиненими. За її спиною Артем тихо кашлянув і пішов у кімнату, а я відчула, як між нами виросла стіна, яку я сама будувала двадцять дев’ять років
— Ти знову приїхала без дзвінка? — холодно запитала Софія, тримаючи двері напіввідчиненими. За її спиною Артем тихо кашлянув і пішов у кімнату, а я відчула, як між
– Інно, а чого ти таку стару фотографію поставила на комод? Там же мамі років сорок (земля їй пухом). Вона така тьм’яна і не пасує до цього інтер’єру! Я тобі свою дам. Вона світла, гарна і рамочка під золото, – наголосила свекруха. Чесно, я не стрималася, бо це з боку матері чоловіка було занадто. – Ви на роль моєї матері претендуєте? Цього ніколи не буде!
– Інно, а чого ти таку стару фотографію поставила на комод? Там же мамі років сорок (земля їй пухом). Вона така тьм’яна і не пасує до цього інтер’єру!
Віка, майбутня дружина мого сина Павла, мені ще не офіційна невістка, але мені вже соромно за її смак! Як мій Павло, розумний хлопець із таким почуттям стилю, міг закохатися в таку? Вони живуть разом вже давно. І ось коли вони заговорили про весілля, уся її натура вилізла назовні. Тепер мені стало все ясно з цією Вікою
Віка, майбутня дружина мого сина Павла, мені ще не офіційна невістка, але мені вже соромно за її смак! Як мій Павло, розумний хлопець із таким почуттям стилю, міг
«Максимчику, скажи дружині, щоб вона тобі краще светр купила, цей такий тоненький», — шепнула мені мама, і я зрозумів, що навіть через Наталію вони продовжують намагатися контролювати мій вибір і мою волю
«Максимчику, скажи дружині, щоб вона тобі краще светр купила, цей такий тоненький», — шепнула мені мама, і я зрозумів, що навіть через Наталію вони продовжують намагатися контролювати мій
Ох, як же я була зла! Ця Леся, невістка моя, здається, зовсім не розуміє, що коїть. Я ж їй чорним по білому пояснила, яким має бути справжнє свято. А вона що? Суші, піца. Та це ж просто смішно!
Ох, як же я була зла! Ця Леся, невістка моя, здається, зовсім не розуміє, що коїть. Я ж їй чорним по білому пояснила, яким має бути справжнє свято.
Я добре пам’ятаю той момент, коли в мені щось клацнуло. Не тріснуло – бо вже не було що тріскати – а саме клацнуло, як дверцята, що зачинились зсередини. Назар тоді сказав фразу, яку я ніколи не забуду: “Віко, може ти просто занадто чутлива?” І отак, між недопитим чаєм і черговим маминим зауваженням, я зрозуміла, що в цій родині мені завжди буде відведене крісло біля дверей – щоб довго не затримувалась
Я добре пам’ятаю той момент, коли в мені щось клацнуло. Не тріснуло – бо вже не було що тріскати – а саме клацнуло, як дверцята, що зачинились зсередини.
Свекруха прийшла в наш дім, сіла за мій стіл, з’їла мою вечерю і назвала мене “дивакуватим і тимчасовим рішенням Івана”. А мій чоловік, Іван, просто відвернувся до телевізора. Я дивилась на нього, а бачила порожнечу. І вперше подумала – а, може, я більше не хочу доводити, що гідна бути в цій родині?
Свекруха прийшла в наш дім, сіла за мій стіл, з’їла мою вечерю і назвала мене “дивакуватим і тимчасовим рішенням Івана”. А мій чоловік, Іван, просто відвернувся до телевізора.
Я дізналася, що я не донька свого батька, в той самий день, коли він залишив мені – нічого. У прямому сенсі. У заповіті, який ми відкрили після прощальної церемонії, моє ім’я навіть не згадувалося. Усе перейшло Олегу – брату, з яким ми не розмовляли роками. Точніше, я не говорила з ним. Він не мав потреби щось пояснювати. Тоді я ще думала, що справа в грошах, у впертості батька чи звичайній несправедливості. Але потім з’явились документи
Я дізналася, що я не донька свого батька, в той самий день, коли він залишив мені – нічого. У прямому сенсі. У заповіті, який ми відкрили після прощальної
— Якщо ти віддаси мамі 300 тисяч гривень, я з тобою розлучуся, — сказала я Артуру. Справа в тому, що моя свекруха працює за кордоном у Німеччині. І постійно шле якісь подарунки, тобто не гроші, не якісь там, знаєте, корисні речі, а всяку німецьку єрунду. І я це все діло, оскільки мені це в господарстві не треба, то постільне, то рушники, то якісь іграшки дітям незрозумілі, то якась там техніка — ну, коротше, це те, чим я не користуюся, і я ці всі речі продавала на сайтах в Україні, тут у себе
— Якщо ти віддаси мамі 300 тисяч гривень, я з тобою розлучуся, — сказала я Артуру. Справа в тому, що моя свекруха працює за кордоном у Німеччині. І
– Ні, я не хочу, щоб ви до мене приїжджали, — сказала я чоловіку по телефону. — 15 років ви сюди не рвалися, а тепер, коли в мене тут своя квартира, ви захотіли до мене в гості. Я вже 17 років на заробітках в Італії. За ці роки багато всього сталося. Я допомагала своїй сім’ї в Україні, забезпечувала дітей, непрацюючого чоловіка, своїх свекрів і своїх батьків
– Ні, я не хочу, щоб ви до мене приїжджали, — сказала я чоловіку по телефону. — 15 років ви сюди не рвалися, а тепер, коли в мене

You cannot copy content of this page