«Максимчику, скажи дружині, щоб вона тобі краще светр купила, цей такий тоненький», — шепнула мені мама, і я зрозумів, що навіть через Наталію вони продовжують намагатися контролювати мій вибір і мою волю
«Максимчику, скажи дружині, щоб вона тобі краще светр купила, цей такий тоненький», — шепнула мені мама, і я зрозумів, що навіть через Наталію вони продовжують намагатися контролювати мій
Ох, як же я була зла! Ця Леся, невістка моя, здається, зовсім не розуміє, що коїть. Я ж їй чорним по білому пояснила, яким має бути справжнє свято. А вона що? Суші, піца. Та це ж просто смішно!
Ох, як же я була зла! Ця Леся, невістка моя, здається, зовсім не розуміє, що коїть. Я ж їй чорним по білому пояснила, яким має бути справжнє свято.
Я добре пам’ятаю той момент, коли в мені щось клацнуло. Не тріснуло – бо вже не було що тріскати – а саме клацнуло, як дверцята, що зачинились зсередини. Назар тоді сказав фразу, яку я ніколи не забуду: “Віко, може ти просто занадто чутлива?” І отак, між недопитим чаєм і черговим маминим зауваженням, я зрозуміла, що в цій родині мені завжди буде відведене крісло біля дверей – щоб довго не затримувалась
Я добре пам’ятаю той момент, коли в мені щось клацнуло. Не тріснуло – бо вже не було що тріскати – а саме клацнуло, як дверцята, що зачинились зсередини.
Свекруха прийшла в наш дім, сіла за мій стіл, з’їла мою вечерю і назвала мене “дивакуватим і тимчасовим рішенням Івана”. А мій чоловік, Іван, просто відвернувся до телевізора. Я дивилась на нього, а бачила порожнечу. І вперше подумала – а, може, я більше не хочу доводити, що гідна бути в цій родині?
Свекруха прийшла в наш дім, сіла за мій стіл, з’їла мою вечерю і назвала мене “дивакуватим і тимчасовим рішенням Івана”. А мій чоловік, Іван, просто відвернувся до телевізора.
Я дізналася, що я не донька свого батька, в той самий день, коли він залишив мені – нічого. У прямому сенсі. У заповіті, який ми відкрили після прощальної церемонії, моє ім’я навіть не згадувалося. Усе перейшло Олегу – брату, з яким ми не розмовляли роками. Точніше, я не говорила з ним. Він не мав потреби щось пояснювати. Тоді я ще думала, що справа в грошах, у впертості батька чи звичайній несправедливості. Але потім з’явились документи
Я дізналася, що я не донька свого батька, в той самий день, коли він залишив мені – нічого. У прямому сенсі. У заповіті, який ми відкрили після прощальної
— Якщо ти віддаси мамі 300 тисяч гривень, я з тобою розлучуся, — сказала я Артуру. Справа в тому, що моя свекруха працює за кордоном у Німеччині. І постійно шле якісь подарунки, тобто не гроші, не якісь там, знаєте, корисні речі, а всяку німецьку єрунду. І я це все діло, оскільки мені це в господарстві не треба, то постільне, то рушники, то якісь іграшки дітям незрозумілі, то якась там техніка — ну, коротше, це те, чим я не користуюся, і я ці всі речі продавала на сайтах в Україні, тут у себе
— Якщо ти віддаси мамі 300 тисяч гривень, я з тобою розлучуся, — сказала я Артуру. Справа в тому, що моя свекруха працює за кордоном у Німеччині. І
– Ні, я не хочу, щоб ви до мене приїжджали, — сказала я чоловіку по телефону. — 15 років ви сюди не рвалися, а тепер, коли в мене тут своя квартира, ви захотіли до мене в гості. Я вже 17 років на заробітках в Італії. За ці роки багато всього сталося. Я допомагала своїй сім’ї в Україні, забезпечувала дітей, непрацюючого чоловіка, своїх свекрів і своїх батьків
– Ні, я не хочу, щоб ви до мене приїжджали, — сказала я чоловіку по телефону. — 15 років ви сюди не рвалися, а тепер, коли в мене
— Уявляєш, вони купили їй квартиру! — я стояла на кухні, стискаючи в руках чашку, і ледве стирмувала обурення. Чоловік відвів очі, наче намагався уникнути цієї розмови. — Кому «їй»? — Кому-кому! Молодшій сестрі! — я майже шипіла. — Продали дачу, взяли кредит, а нам сказали чекати!
— Уявляєш, вони купили їй квартиру! — я стояла на кухні, стискаючи в руках чашку, і ледве стримувала обурення. Чоловік відвів очі, наче намагався уникнути цієї розмови. —
Сьогодні вранці я принесла доньці звичні 10 тисяч гривень зі своєї пенсії і сказала, що це востаннє. — Ну чому твій чоловік не працює? Чому зять уже п’ятий рік валяється на дивані? — запитала я дочку. А вона, знизавши плечі, лише покірно відповіла: — Матусю, ти ж знаєш, він пише пісні, тексти, шукає партнерів, щоб нарешті почати працювати і заробляти, але в нього не виходить
Сьогодні вранці я принесла доньці звичні 10 тисяч гривень зі своєї пенсії і сказала, що це востаннє. — Ну чому твій чоловік не працює? Чому зять уже п’ятий
Через бабусю чоловіка я нікого не запрошую до нас додому, навіть свою маму! Бо якщо вона до нас загляне – я таке вислухаю, що ой ле-ле! Коли я вийшла заміж, ми переїхали жити до бабусі чоловіка. Олег мене попереджав, що вона все навколо забруднює і не прибирає за собою. Але мені це здалося не проблемою. Що я, прибрати не можу? Але як я помилилась!
Через бабусю чоловіка я нікого не запрошую до нас додому, навіть свою маму! Бо якщо вона до нас загляне – я таке вислухаю, що ой ле-ле! Коли я

You cannot copy content of this page