життєві історії
Ця випадкова зустріч могла б змінити все моє життя… Шкодую я чи ні про те, що так нічого і не сталося, не можу відповісти чесно навіть сама, але
Все, розлучення відбулося. Я – вільна жінка, а ще мати-одиначка з однорічною дитиною. Але при цьому ні про що не шкодую. Хоча ні, шкодую, що взагалі вийшла заміж
– Ти пам’ятаєш, як ми познайомилися? – Звичайно, пам’ятаю, – Юля засміялася, – тоді я сказала тобі, що ти нахабний, самозакоханий тип. – Ти мені відразу сподобалася. Я
Від мене пішов чоловік. Скажете, від усіх йдуть? Так, і то правда, нічого нового в такій ситуації немає. Це сталося не вчора, а вже пів року назад. Зараз
Вони дружили з першого класу – три нерозлучних друзі. Потім дружба продовжилася в інституті. Після закінчення навчання життя розвело їх, але відпустку вони проводили завжди разом. І хоча
Степан і Стефанія любили одне одного, самі не пам’ятали, відколи. Тікали ще малими від усіх у волошкові пшеничні поля, вигадували там свої казки, розповідали-шепотіли їх лише одне одному,
– Що ти тут робиш? – Прошу, не гони. Тільки ти мені можеш допомогти. З такими словами я зустрілася з колишнім чоловіком через 5-ть років після розлучення. Син
Купили ми хату по сусідству і забрали з села жінчиних батьків, бо вони заслабли, тесть зовсім не ходить і важить при цьому майже 200 кілограм, теща ще рухається,
Я – сирота, виросла в дитбудинку. З майбутнім чоловіком, Ігорем, ми познайомилися під час навчання в технікумі. Коли Ігор привів мене знайомити зі своєю родиною, я відразу відчула,
Мою подругу Аллу покинув чоловік. Чесне слово, хочеться сказати, так їй і треба! І не тому, що я така погана, що бажаю їй всього поганого, але ситуація у