Головна

життєві історії

– 500 гривень! Не євро?! – дивувалась я сама собі. І сестрі не соромно було давати такі гроші за коляду дитині? Та я б крізь землю провалилася. Заробітчанка називається. Своїх дітей забезпечила від “а” до “я”, а моя єдина дочка, ще й її похресниця перша, не заслужила навіть на пристойний подарунок з боку хресної
життєві історії 0
– 500 гривень! Не євро?! – дивувалась я сама собі. І сестрі не соромно було давати такі гроші за коляду дитині? Та я б крізь землю провалилася. Заробітчанка
Полилося багато негативу. Навіть на мене, на мого батька і брата, і навіть на спочилу бабусю, її маму. Про мільйони в скрині у прабабусі, які ми всі розділили між собою, і я для цього прилетіла зі своєї Німеччини. Смішно навіть
життєві історії 0
Павлина Микитівна – моя тітка, рідна батькова сестра. У нас із нею були колись чудові стосунки, але це вже в минулому. Ми живемо з нею зараз обидві європейській
– 5 тисяч гривень ти щодня кладеш мамі на стіл на її розваги, Тарасе! Чи це не занадто??? Я на себе і дітей стільки за тиждень не витрачаю! А вона сільська жінка, а тут у нас на широку ногу розігналася! Я просто в якійсь прострації від поведінки своєї свекрухи. Ну, і свого чоловіка також. У нас двоє діток, ми переїхали недавно в нову квартиру, живемо в містечку під Києвом. І до нас на свята приїхала його мама Леся Михайлівна з села з іншої області. По телефону мені казала, що приїде до нас, буде мені з дітками допомагати, адже я працюю віддалено, щоби скоріше допомогти чоловіку виплатити кредит за квартиру. І ось приїжджає свекруха
життєві історії 0
– 5 тисяч гривень ти щодня кладеш мамі на стіл на її розваги, Тарасе! Чи це не занадто??? Я на себе і дітей стільки за тиждень не витрачаю!
Оксано, але я тоді була молода, я своє життя хотіла влаштовувати. На той час я не мала змоги турбуватися про онучку. Ну а зараз все змінилося. Ігоря, мого сина, ти ж знаєш, вже немає на цьому світі. Я так і не зустріла за своє життя гідного чоловіка, а зараз і взагалі, вже немічна і потребую чиєїсь допомоги, – сказала я до колишньої невістки. – Ви якби свого носа в нашу сім’ю не пхали, то б все було добре. Може й син би ваш жив. А так що, зв’язався з поганою компанією, що не те, що про дружину колишню забув, він і про дочку після розлучення не згадував, – відповіла мені невістка
життєві історії 0
– Оксано, але я тоді була молода, я своє життя хотіла влаштовувати. На той час я не мала змоги турбуватися про онучку. Ну а зараз все змінилося. Ігоря,
– Іванко, ну хіба це гарно було з твого боку? Таку різницю між моїм онуком і своїми робити?, – сказала я сестрі після того, як колядник повернувся додому зі сльозами на очах. – А ти моїм скільки дала вчора? Хіба не по 200 гривень? – Але ж Іванко, в тебе двоє, а в мене один, – гаркнула я на рідну сестру, бо сил все це слухати просто не було. Я б так не вчинила
життєві історії 0
– Іванко, ну хіба це гарно було з твого боку? Таку різницю між моїм онуком і своїми робити?, – сказала я сестрі після того, як колядник повернувся додому
Мамо, тільки не починай. Ми приїдемо і провідаємо тебе, але точно не в ці вихідні, – сказав мені старший син. Хотілось завити в подушку, але я себе стримала. Зібравшись до купи я зателефонувала і молодшому. Не знаю чим я таким заслужила їх ставлення. Мої подруги кажуть, що в мене ідеальні діти, але незважаючи ні на що, я заздрю їм, бо в них доні, які приділяють їм більше часу
життєві історії 0
– Мамо, тільки не починай. Ми приїдемо і провідаємо тебе, але точно не в ці вихідні, – сказав мені старший син. Хотілось завити в подушку, але я себе
Пані Галина з третього поверху перестала зі мною вітатися. А Микола, який завжди любив поговорити в ліфті, тепер мовчав і лише коротко кивав. Мені здавалося, що всі знають щось, чого не знаю я. Одного вечора, коли я повертався з роботи, мене зупинила сусідка, пані Валентина. – Максиме, пробач, що втручаюся, але… Ти про Христину щось знаєш? – запитала вона, знічено поглядаючи на двері Антона
життєві історії 0
– Христю, ти ходила до Антона? – запитав я дружину, ледве стримуючи хвилювання. Вона здригнулася і повернулася до мене. Її погляд затримався на мені лише на мить, але
Я заклала свої обручки в ломбард, щоб купити подарунки дітям на Різдво. Не знаю, чи отримаю їх назад. Я сиділа на кухні, обхопивши голову руками. Гроші закінчилися ще тиждень тому, а до свята залишилося кілька днів. Діти знову запитували, коли ми прикрашатимемо ялинку й чи будуть цього року подарунки. Їхні очі світилися очікуванням, і я не мала сил сказати, що в нас немає грошей навіть на подарунки
життєві історії 0
– Я заклала свої обручки в ломбард, щоб купити подарунки дітям на Різдво. Не знаю, чи отримаю їх назад. Я сиділа на кухні, обхопивши голову руками. Гроші закінчилися
Я повернувся з-заробіток де провів важких три роки і замість милої усмішки та обіймів дружини і щебетань дітей, в своєму домі я зустрів “лівого” чоловіка. – А як ти хотів? Тебе стільки часу не було. Ти думаєш, що в домі нічого не ламається?, – ніби як про брата, якого я просто забув, сказала дружина
життєві історії 0
– Хто ти такий і що ти тут робиш? – спитав я, намагаючись не підвищувати голос, хоча всередині мене вже кипів гнів. Переді мною стояв незнайомий чоловік у
— Може, чаю з печивом? Чоловік кашлянув, а я трохи не впала зі стільця. Чай з печивом?! Навіть торта не було! Всі погодилися на чай, бо що вже робити. На столі стояли солоні огірки, винегрет, грибочки мариновані, кілька пісних салатиків типу “морква по-корейськи”, нарізаний чорний і білий хліб. І все! Я, звісно, розумію, що святкування вдома — це не ресторан, але хоч щось гаряче зазвичай подають!
життєві історії 0
Наші діти одружилися рік тому. І ось у моєї свахи, Людмили Петрівни, 26 грудня, на наступний день після Різдва, було день народження. Вони нас запросили на святкування. Звісно,

You cannot copy content of this page