Головна

життєві історії

Я з відвислою щелепою застигла посеред власної кухні, немов зачарована, і дивилася, як моя свекруха Ніна Василівна варить борщ. А точніше, на те, що вона робить, і як вона це робить. Спочатку я намагалася переконати себе, що не бачу цього. Але кожен новий рух ложкою – в каструлю, в рот, знову в каструлю – вводив мене у повний ступор. На кухні панувала тиша, тільки булькала каструля, в якій плавали шматки буряка й капусти. У мене в голові не вкладалося: як можна так спокійно стояти у чужій кухні й робити подібне? Це ж моя кухня, моя каструля, моя родина буде це їсти! «Оленко, я ж тобі допоможу! Ти, бідненька, так багато працюєш, треба хоч раз добре погодувати моїх хлопців». Моїх хлопців. Чудово. Тобто, мій чоловік і наш син, виявляється, не мої, а її. Я швидко вилила той борщ у раковину, вимила каструлю й поставила її на полицю, щоб навіть не було натяку на те, що він існував
життєві історії 0
Я з відвислою щелепою застигла посеред власної кухні, немов зачарована, і дивилася, як моя свекруха Ніна Василівна варить борщ. А точніше, на те, що вона робить, і як
– Василю, я більше так не можу. Ми з Діанкою тобі зовсім не потрібні. Навіщо цей фарс? Мої слова зависли в повітрі, а чоловік, не піднімаючи погляду від телефону, байдуже сказав: – А ти хочеш, щоб я що? Вдома сидів, як ти? У горлі стало сухо, а в середині стиснулося. Переді мною сидів батько моєї дитини, але це був чужий чоловік
життєві історії 0
– Василю, я більше так не можу. Ми з Діанкою тобі зовсім не потрібні. Навіщо цей фарс? Мої слова зависли в повітрі, а чоловік, не піднімаючи погляду від
Ти що, тільки про гроші й думаєш?! Ми з тобою не на курорт приїхали!, – Степан вирвав з моїх рук список покупок і кинув його в сумку. Я відступила крок назад, намагаючись стримати занепокоєння. Він дивився на мене з таким поглядом, наче я була його ворогом. “І що ж ти хочеш?” – він знову глузував. – Щоб я ще більше грошей на тебе витрачав?”
життєві історії 0
– Ти що, тільки про гроші й думаєш?! Ми з тобою не на курорт приїхали!, – Степан вирвав з моїх рук список покупок і кинув його в сумку.
У нас заночувала свекруха. З ранку вбігає до спальні з криками: “Вставай! Ти бачила, що в тебе на кухні діється?” Я підскочила, в піжамі рвонула коридором, халат на ходу натягую, носом вожу – може, пригоріло що? Залітаю і бачу, що мої діти мирно сидять за столом, яєчню жують, чаєм запивають. Зовиця Віка завалилася без гостинця навіть на мою кухню і завела стару пісню: я ледарка і нікудишня мати. Ні, звичайно, в обличчя вона мені цього не каже, а лише натякає, заявляючи з зітханнями і охами: – Ні, Оленко, ніколи  мені тебе не зрозуміти, як тобі спокійно спиться, коли в тебе не нагодовані діти бігають! А все тому, що я не готую вранці сніданок, та й взагалі не влаштовую з їди такого культу, як у них зі свекрухою прийнято. Поїли, не поїли – хіба це сенс життя? Хто захоче – знайде чи хотдога собі купить, благо гроші є на це і в чоловіка і у дітей. Діти підросли, мають свої смаки. Один хоче мюслі, інша сирок просить, третя взагалі з ранку від усього відмовляється, зате в садку уплітає за милу душу все, що лежить у тарілці, – виховательки з нянечкою не натішаться. І навіщо я пнуся?
життєві історії 0
Зовиця Віка завалилася без гостинця навіть на мою кухню і завела стару пісню: я ледарка і нікудишня мати. Ні, звичайно, в обличчя вона мені цього не каже, а
Я залишила напризволяще свою маму в той час, як вона потребувала догляду. Брат Павло, що живе в Америці багато років, мене засуджує, як і той, що живе у Вінниці. Але я не мала іншого вибору. Їм на відстані добре говорити. Вони не відчувають цього тягару. Так, вони надсилають гроші, але цього мало
життєві історії 0
Я залишила напризволяще свою маму в той час, як вона потребувала догляду. Брат Павло, що живе в Америці багато років, мене засуджує, як і той, що живе у
Я йду на вулицю, – сухо в дверях сказала свекруха. – Хліба я куплю! – Але ж ви нічого сьогодні не їли! Вам погано не стане? – Ні-ні, у мене щось ще зі вчора така важкість. Не можу їсти нічого!, – відповіла мені Ольга Дмитрівна і пішла в невідомому напрямку. Я ж прекрасно знала справжню причину тої “важкості”
життєві історії 0
– Я йду на вулицю, – сухо в дверях сказала свекруха. – Хліба я куплю! – Але ж ви нічого сьогодні не їли! Вам погано не стане? –
Мені все здається, що невістка, яку нам привів син – це мій моторошний сон, від якогось я ось-ось прокинуся. Та де там! Ну хіба ми  для такого “щастячка” синочка ростили? Вибір дружини нашого сина ми з чоловіком досі не можемо зрозуміти. Зовнішність звичайна, освіти немає, працює продавцем у супермаркеті. Її мати працює прибиральницею. Нам довелося запросити батьків невістки до себе у гості для знайомства. Батько прийшов уже веселенький, мати ж зображала з себе таку сучасну даму. Одягнені обидва, абияк, зате багато гонору. Я накрила стіл, а вони принесли пляшку червоного та торт. Але коли мова зайшла про весілля, обидва в один голос сказали, що треба замовляти найдорожчий ресторан, бо родичі не зрозуміють і засуджуватимуть
життєві історії 0
Мені все здається, що невістка, яку нам привів син – це мій моторошний сон, від якогось я ось-ось прокинуся. Та де там! Ну хіба ми  для такого “щастячка”
Алло, ти знову до нас у гості з пустими руками?, – сказала я нескромно, бо сил моїх дивитися на це все вже не було. Невістка закинула сумку на стілець і посміхнулася. – А що я мала нести? У вас тут вже все є, ще й таке смачне! І тут я зрозуміла, що терпець мій уривається. Це вже не перший і навіть не десятий раз
життєві історії 0
– Алло, ти знову до нас у гості з пустими руками?, – сказала я нескромно, бо сил моїх дивитися на це все вже не було. Невістка закинула сумку
У квартирі моєї свекрухи живе троє котів. Вони всюди – на столах, на підвіконнях, у шафах. Їхня шерсть покриває кожен куточок квартири. Крім котів, є дві собаки. Вони великі, шумні й гавкають без перерви. А ще у неї на балконі – ціле куряче господарство: ціплята, які невідомо як взагалі виживають у міській квартирі. І не забуваймо про папугу, який іноді кричить так, що у вухах дзвенить, і, мабуть, знає більше “цікавих” слів, ніж будь-який підліток. – Оленко, якщо ми хочемо мамину квартиру все-таки колись мати собі, ти маєш ходити до неї. І сина нашого теж іноді водити. Я дивилася на нього і не могла повірити, що він це серйозно. – Ти що, жартуєш? – спитала я, ледь стримуючи роздратування. – Я знаю, що там неідеально, але це ж тимчасово. Вона сказала, що не перепише квартиру, якщо ви з сином до неї не будете приходити.
життєві історії 0
Андрій прийшов додому похмурий, навіть не привітався, як завжди. Він важко опустився на стілець біля кухонного столу, зітхнув і сказав: – Оленко, якщо ми хочемо мамину квартиру все-таки
Свекруха швидко штовхнула ліктем чоловіка в бік і той затих. – Оленко, як гадаєш, – свекруха окинула поглядом кухню, – якщо переставити холодильник у той кут, а стіл на його місце, буде більше простору? – Нам так зручніше, – я з надією подивилася на чоловіка. – Але моє рішення оптимальне. Що скажеш, Ром? – подивилася свекруха на сина. Роман кивнув: – Так, зробимо, мамо. Я зиркнула на годинник: – А ви приїхали на машині? – Ні, звичайно! – вигукнув свекор. – Холодно стало, я машину не чіпаю в холоди. – Але останній автобус наче щойно пішов. – А ми не збиралися сьогодні їхати. Чи ти нас виганяєш? – примружилася свекруха. – Мамо, вас ніхто не виганяє. Ми вже все обговорили – ви ночуєте в нас. Батьки Романа поїхали рано-вранці, а тепер я вирішила прояснити дещо. – Що за цирк? Чому ти не порадився зі мною щодо ночівлі батьків?
життєві історії 0
– Сонце, чим ти незадоволена? – чоловік починав злитися. – Купили квартиру. Яку ти хотіла. А ти сумна. – Ром, а давай твоїм батькам гроші віддамо? Прям із

You cannot copy content of this page