життєві історії
— Ти все правильно порахувала, Олено, батько залишив квартиру мені. Ці слова старшої сестри досі стоять у мене в вухах. Світлана сказала це абсолютно спокійно, навіть не відірвавшись
– Ти так і не зрозуміла, Марино, головного: ти тут ніхто, звичайна наймана прислуга без прав, диплом твій інженерний у нашому домі підходить хіба що під ніжку стола
— Ти народила чотирьох дітей, Ірино, але для жодного з них так і не стала справжньою матір’ю, бо за парканом завжди сиділа чужа жінка, яка робила твою роботу
— Ти мені ніхто, і звати тебе ніяк, щоб ти тут свої порядки наводила, збирай речі і звільняй квартиру, бо завтра я міняю замки, — саме ці слова
— Твій син у цьому домі ніхто, і ти тут ніхто, тому збирай речі й забирайся на всі чотири сторони, поки я не викинув твою валізу через вікно,
— Збирай свої манатки, діду, і готуйся, бо ми знайшли тобі непогане місце під містом, там за такими, як ти, пригляд хоч буде, — кинув мені в обличчя
— Мамо, ми ледь кінці з кінцями зводимо, а ви знову просите на ліки, — Андрій важко зітхнув, витягаючи з гаманця останні купюри, які ми відкладали на зимове
— Мамо, ти знову витягла ті гроші з-під матраца, які відкладала на свою старість, щоб оплатити нам оренду ресторану на двісті людей, хоча я вже тисячу разів казав,
— Ви хоч розумієте, що ви зробили? Ви не просто не покликали мене на відпочинок, ви налаштували мою власну дитину проти мене, сказала Марина, дивлячись прямо в очі
— Моя матір прийшла до мене на роботу і перед усіма сказала: доню, я переписала наш спільний будинок на твого брата, бо він чоловік, а ти все одно