Ми з Русланом одружені три роки. Виплатили іпотеку за однокімнатну новеньку квартиру-студію і вирішили, що пора нам стати батьками.
Два тижні тому нас народився первісток, синочок. Дитинка бажана, на поповнення у нашій родині чекали не тільки ми з чоловіком, а і вся наша рідня. Все було чудово, очікували ми з Русланом нашого синочка з нетерпінням.
І ось нарешті ми з малюком вдома, на третій день по поверненню запросили найближчих: батьків, зовицю з родиною і мого брата з дружиною і дитиною.
Всі чекали розкриття інтриги: ім’я малого, бо ми з чоловіком його засекретили до народження синочка.
Та коли ми радісно оголосили, як назвали первістка, рідні відреагували неочікувано, при чому – всі. Їм не сподобалося ім’я, сказали що воно не хлопчаче, не мужнє, не наше, а якесь не зрозуміле і некрасиве.
У той день я зі сльозами ходила до самої ночі, та і Руслан засмутився. Справ в тому, що ми назвали синочка Емілем. Мені це ім’я з дитинства дуже подобалося, бо я обожнювала одну книжку Астрід Ліндгрен «Пригоди Еміля з Льонеберги». Коли я сказала про своє бажання назвати так сина, Руслан подумав і погодився, а ще виявилося, що у нього у ранньому дитинстві був друг Еміль, але потім та родина виїхала, а Руслан того хлопчика досі згадує, хоча їм тоді по чотири роки було всього. Ось так виявилося, що для нас обох це імя символічне і бажане. Але рідним ми вирішили не говорити зарані, по-перше, щоб зробити сюрприз, а по-друге, не хотіли, аби нас почали відмовляти, оскільки ми знали, що мої батьки хочуть Данилка, а Русланові – Павлика. Нам же ці імена не були до душі, ми хотіли сама Еміля.
І ось тепер я дуже засмучена реакцією родичів, свекруха навіть сказала, що їй з малим і няньчитися не хочеться через ім’я. Мій же тато заявив, що нормального мужика з Еміля точно не вийде, буде якийсь хлюпик.
Не знаю, що й робити. Поміняти хлопчику ім’я було б, може, і розумно, але ж ми з Русланом, ще коли малий був у мені, вже з ним розмовляли, називали Емілем, Емільком, то ж, напевне, малий вже звик до нього, він знає, як його звати.
Руслан сказав, що не треба нічого вигадувати, що це наша дитина і наше рішення, і рідні мають його прийняти і поважати. А мені закралися сумніви, можливо, рідні і праві, і краще було б назвати сина якимось звичним ім’ям, тим же Павликом. Але мені все життя так подобалося ім’я Еміль! І ось так звати мого синочка, здійснилася моя мрія, а я не відчуваю себе щасливою і постійно про це думаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
