Почну з самого початку. Я не чудовисько, здорова, лікар за фахом, все, що можуть, батьки мені дають. Але, чомусь мені не щастить у коханні. Начебто знаходила хлопця, ніби все добре, ніби й хлопець хороший, доглядав, телефонував, цікавився, а потім в якийсь певний момент зник без пояснень і все.
І ось в черговий раз я розлучилася з хлопцем, горю моєму не було меж, але тут же за мною почав доглядати чоловік, якому я подобалася раніше, вже давно. Як виявилося, він вирішив поступитися місцем попередньому і не наважувався до мене підходити, а раз така можливість тепер підвернулася, то він пішов в бій. Я не хотіла нових відносин (розчарувалася трохи в чоловіках) і особливо не відповідала Андрію взаємністю, але він був згоден мене почекати.
Все почалося дуже красиво. Без жодного пафосу він заради мене кинув палити, телефонував мало не щохвилини, приїжджав до мене (я вчилася тоді в іншому місті), дарував подаруночки, квіточки, іграшки. Загалом, своєю увагою він заглушив колишні відносини і мої переживання з приводу їх краху. Я почала приходити до усвідомлення того, що це і є те щастя, яке я шукала.
Я відразу пояснила Андрію, що планую їхати вчитися в іншу область. Він був згоден на все, навіть поїхати за мною. Ми не сварилися, Андрій робив практично все, щоб мені сподобається, все, чого я хотіла. Я ні в якому разі його не використала, тому що розуміла, що це буде неправильно по відношенню до нього.
У підсумку, прозустрічалися пів року, на 14 лютого він зважився зробити мені пропозицію. Не скажу, що це було як в казці, але мені дуже сподобалося. Це було мило, ми сходили в театр, потім в невеликий ресторанчик повечеряти. Я погодилася – вирішила для себе, що це і є мій єдиний чоловічок.
Через 3 місяці у нас були заручини і знайомство з батьками, де ми вирішили зіграти весілля через рік, щоб зібрати за цей час грошей. А через місяць ми несподівано вирішили розписатися. Бо практично вже жили разом, а щоб люди нічого не говорили, вирішили все зробити по-людськи.
Розписка взагалі пройшла шикарно: я у вишитій сукні, навколо найближчі нам люди, ми щасливі.
Після цього якось все пішло не так: почалися сварки, побут, проблеми, притирання і т.д. І начебто все добре, але потім начебто хтось наврочив. Сварки відбувалися все частіше, всі кому не лінь починали лізти в наше життя, в тому числі і батьки.
Наші батьки якось несподівано і безглуздо посварилися між собою і перестали спілкуватися. Звичайно, Андрій почав недолюблювати мою маму, але це було ще пів біди. Посварилися ми перший раз дуже сильно, практично розлучилися, але я як дружина вирішила все виправити, опуститися на коліна і просити повернутися, адже я його люблю. Андрій повернувся.
Після цього ми якраз перебрались жити до Львова. Я перевелась у львівський медичний університет, і вже навіть працювала. Мій чоловік теж почав учитися заочно (освіти він не отримав, тому що у його батьків були більш важливі справи, ніж дати своїй дитині освіту, тому я наполягла на тому, щоб він вивчився і став людиною).
Було важко, в фінансовому плані. Ми жили у мого батька, щоб економити на витратах, мій же батько взяв його до себе працювати. Потім ми з’їхали і перейшли жити окремо. Під Новий рік знову посварилися, розійшлися.
Знову я “впала на коліна” і просила повернутися, говорила, що люблю і не зможу без нього. Він знову повернувся, але після цієї другої сварки якось зовсім відносини змінилися. Ми стали часто сваритися, причому абсолютно без приводу. Сталося ще так, що мені потрібна була операція. Андрій мене підтримував і допомагав, все було добре, ми навіть спланували, що через пів року після операції будемо думати про дитину. Я дуже хотіла сім’ю, дітей
І ось підходив час до весілля. Я намагалася його зароблені гроші не витрачати, брала їх у батька, а він збирав на весілля. Почалася підготовка: запрошення, ресторан, сукня. Навколо було таке уявне благополуччя, в наших відносинах все було просто чудово. Я розуміла, що це моє, мені з ним жити і мені його любити. За цей весь період я готувала щодня щось смачне (готую я відмінно), прала навіть руками, коли у нас ще не було пральки. Прибирала, робила в квартирі затишок.
Щоб ви розуміли, я ходжу на добові чергування в лікарню, тому іноді просто не в силах все робити сама. А мій чоловік працював у батька і я його могла забрати в будь-який день, коли мені треба було. І коли у нього була сесія, його на півтора місяця відпустили з роботи, при цьому платили зарплату. Загалом, поїхали ми додому, готуватися до весілля, запросили всіх друзів, родичів.
Ресторан, весільний фотограф з відеооператором були замовлені за рік до цього, за все внесли завдаток і передоплату. І тут мене охопила передвесільна паніка. Я переживала, як все пройде. Плюс батьки чоловіка постійно тягнули його додому, щоб він працював там, постійно його відволікали. Андрій мені не допомагав нічого. Я нервувала і істерила. І в один прекрасний день він сказав, що все, кінець, ніякого весілля не буде!
Тиждень ми не спілкувалися. Три рази я його кликала на розмову, але ми ні до чого не могли прийти. Він не хотів миритися, стояв на своєму, що не піде під вінець – і все. Ось так, в один день передумав, за 3 тижні до весілля. Пішов і скасував все, не дивлячись ні на що. В мене немає слів, плакала кожен день, просила, благала передумати. Повернути все, але він ні в яку. Андрій говорив, що любить і сумує, але не повернеться.
Пішов уже третій місяць без нього. Я не можу знайти собі місця, чекаю Андрія, хочу, щоб він повернувся. Писала йому багато раз, але він сказав, що вже подав заяву на розлучення і видалив з усіх соц. мереж.
Порадьте, будь ласка, що мені робити? Я вже 3 місяці просто існую, але не живу. Нічого робити не можу і в себе прийти не можу. Я просто розчавлена…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
