Так склалося моє життя, що я не створила замолоду власну родину. Тепер я розумію, що це, напевне, через моїх батьків.
Жили ми в селі, мали великий будинок і господарство. Я єдина дочка у них, народили вони мене не рано. Тато й мама мене з одного боку обожнювали і від усього оберігали, а з іншого завжди говорили, що я єдина їхня помічниця і опора, що вся надія на мене, що нікого у них більше немає.
Я росла тихою, слухняною. У всьому батькам допомагала, завжди біля них, навіть у підлітковому віці не ходила гуляти з ровесниками, не зустрічалася з хлопцями.
Потім навчалася у технікумі, що вихідних мчала додому до тата й мами. Аби побути з ними, допомогти, адже вдома завжди купа справ, робити не переробити. І сад-город, і хазяйство, і порядки підтримувати, і заготівки…
Було у мене кілька стосунків у молодості, але батькам, особливо мамі, мої обранці не подобалися, а я не могла піти проти їхньої волі.
Ось так і залишилася сама. Багато років моє життя було одноманітним: робота в райцентрі, на вихідні – до батьків. Так і не вийшла заміж, не народила дитину. Завжди я татові і мамі потрібна була, завжди мчала до них в село, не до себе було. Так і промчало життя майже.
А три роки тому мене скоротили з роботи, так я і зовсім жити в село до тата й мами повернулася. Вони вже слабенькі, їм тепер допомога ще більше потрібна.
Але було нам скрутно фінансово, а тут подруга мене у Португалію на заробітки покликала, і в мене вийшло поїхати. Місяць-два там – на тиждень додому.
І ось півроку тому, у 59 років, зустріла я в Лісабоні Мігеля. Він вдівець, діток у нього теж немає. Ми з ним – дві рідні душі, наче половинки одного цілого. Ми одразу це відчули і потяглися одне до одного. Нам добре разом і ми хочемо разом старіти і доживати віку. Нарешті я стала щасливою жінкою, ось у такому віці, пізнала справжнє кохання і насолоджуюся ним.
А ось що робити мені з батьками – не знаю просто! Самих я їх не залишу, адже їм вже за 80, але й жити в селі з ними більше не зможу і їздити часто також. Ми плануємо з Мігелем жити в Португалії, тут у нього свій будиночок і маленький бізнес. Батьківський будинок у селі я поки продавати не планую, хіба мало що може статися. Але от тата й маму надовго лишати вже не можна, вони ледве ходять, тато майже лежачий. На доглядальницю вони чужу не погоджуються, такі вже в них характери.
Лишається один варіант – підшукати їм нормальний дім старості, де буде гарний догляд і медична допомога. Зараз я якраз шукаю такий пансіонат для літніх людей, мамі й тату поки що нічого не кажу. Я думаю, вони навіть спілкуватися зі мною не схочуть, коли я їх переселю, але іншого виходу я не бачу. Я хоч зараз хочу пожити для себе і бути решту свого життя щасливою поруч з коханим чоловіком.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
