Через деякий час до нас приїхала теща, щоб напоумити дочку, але так нічого й не помінялося. – Я не збираюсь жити з “бідним чоловіком. З мене досить”, – сказала Марічка і вийшла з квартири. Я не знав, як сам буду справлятися з вихованням Софійки, тому на допомогу прийшла теща. Не знаю, щоб я без неї робив. Багато років від Марічки не було звісточки, та одного дня моя знайома зустріла її в Туреччині.
З Марічкою ми познайомилися ще під час навчання. Знайомство швидко перейшло в роман, і на третьому курсі ми розписалися, оскільки Марічка була при надії. Незабаром пішла з життя її бабуся, і нам дісталася невелика, але пристойна двокімнатна квартира. Марічка закінчила інститут на рік пізніше за мене, але все-таки закінчила.
Поступово напруга, викликана турботами про нашу доню, вирівнялася, Софійка пішла в садок, а ми знайшли пристойну роботу за фахом. У сімейні стосунках в нас все було добре, вирішили “купити” донечці братика.
Несподівано, за станом здоров’я, цю подію довелося “зупинити”, Марічка пройшла курс лікування, і, здавалося б, дуже неприємна ситуація залишилася позаду.
Але дружина не змогла впоратися із цією проблемою. У її свідомості щось змінилося. З роботи звільнилася, годинами лежала на дивані, не звертаючи уваги ні на дитину, ні на порожні каструлі, ні на бардак у квартирі.
Замість красуні мене зустрічала якась зовсім інша жінка. Не знаючи, що робити, зв’язався з її мамою, яка мешкала в іншому місті. Разом з нею наполягли на відвідуванні лікаря. Всі сили ми разом із тещею кинули на те, щоб вивести Марічку з цього стану.
І недаремно намагалися, моя дружина знову стала тією Марічкою, яку я знав раніше. Але не встигли ми повністю насолодитися нормальним спілкуванням, як навалилися матеріальні проблеми.
Необхідність вести ощадливий спосіб життя знову перетворили дружину на ту занедбану жінку, яка з’явилася в будинку після цього не легкого періоду з дитиною.
Мої запевнення про те, що все це минеться, і ми знову зможемо багато собі дозволяти, не діяли.
А через пів року Марічка почала приділяти багато уваги самій собі.
Спершу я зрадів, але потім зрозумів, що в неї з’явився коханець.
Відверта розмова, на жаль, не розвіяла мої побоювання, а дружина заявила, що йде, і бачити нас більше не хоче. На моє запитання про дочку відповіла:
– У дитини є батько, сподіваюся, подбає!
Ця фраза покоробила мене, емоції взяли гору, і я просто виставив Марічку за двері, куди за кілька хвилин полетіли її шмотки та пара валіз.
Через кілька днів приїхала її мати, намагалася напоумити дочку, але та навідріз відмовилася повертатися до “бідного чоловіка”. Змінила телефон і взагалі зникла з нашого життя.
Нашу Софійку ми виростили разом із тещею, без неї, мабуть, я не впорався б. Заради внучки мати Марічки продала свою квартиру і переїхала жити до нас.
Багато років від Марічки не було ні дзвінка, ні повідомлення. Як ми жили всі ці роки, її зовсім не цікавило. Єдиною інформацією про неї була коротка розповідь нашої однокурсниці, яка зустріла Марічку на курорті Туреччини, де вони перекинулися парою фраз, роз’їжджаючись у різні боки на ескалаторах аеропорту.
Пожалкував, що розповів про це тещі. Вона кілька ночей не спала, і картала себе за те, що виростила таку дочку. Трохи заспокоїлася, коли я їй сказав, що в неї є внучка, і син:
– Звичайно, мої рідні, я дуже люблю вас!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
