fbpx
життєві історії
Через кілька днів мені в інтернеті написав чоловік. Я ще здивувалася. Старший за мене, розлучений, високий, розумний. Але я про нього навіть не думала!

Історія моєї сестри… Я була розлучена і все ще в декреті, ми з дитиною поїхали до бабусі і дідуся, які жили в іншому місті. Вирішили погостювати у них пару тижнів перед новим роком.

Зима, маленька дитина, не найзручніша поїздка, тому звичайно, речей для себе я взяла мінімум, щоб було тепло гуляти з малюком на вулиці. У цьому полягав майже весь наш дозвілля на той момент.

Через кілька днів мені в інтернеті написав чоловік з міста моїх батьків. Я ще здивувалася тоді в черговий раз: «Чому і як вони за мною стежать?!» Слово за слово, зав’язалося листування. Старший за мене, розлучений, високий, розумний. Але я про нього навіть не замислювалася.

Ми тим часом продовжували відпочивати у бабусі. В один з вечорів гралися всією сім’єю вдома, мій малюк хотів мене обійняти, але ми якось не розрахували траєкторію один одного і в результаті він з усією сили вдарив мене головою в брову.

З ним було все нормально. А у мене сльози потекли від болю, це був жах якийсь. Я не могла прийти в себе, думала, що брова розсічена. Ось це вже силачка росте!

Коли я побачила відображення в дзеркалі… я змовчала. Через пару годин сидіння з замороженим шматком м’яса на голові стало трохи легше.

Як так можна було примудритися зробити «обнімашки» з маленькою дитиною, яка, до речі, навіть оком не моргнула, слава Богу, я дивувалася: фіолетово-зелений синяк над оком неможливо було замаскувати!

Мій віртуальний друг несподівано став наполягати на зустрічі. Йому було важко відмовити. Та й мені дуже хотілося вийти «в світ», але я розуміла, що з цим ,,цікавим ліхтарем” потрібно ходити взимку в темних окулярах.

Купила фіолетові тіні. Спробувала не приховати, а підкреслити. Найкращий захист це напад. Ну хто подумає, що пристойну дівчину б’ють? Тіні трохи допомогли. Питання з синцем я закрила.

Далі – з одягу у мене тільки теплі штани і светр. Я їхала до батьків! З дитиною!

Довелося мамі зізнатися, куди я йду, вона була не проти, щоб я розвіялася. Знайшли якийсь її більш-менш чорне в’язане плаття-туніку, незрозумілий виріб. Мені воно було велике, але ми знаємо, що в моді оверсайз.

Отже, час ікс настав: рясний шар фіолетових тіней. Мамине плаття. Пальто теж її – не йти ж у куртці. З мого тільки чоботи. Запам’ятала, яким боком потрібно сідати, щоб не надто видно було. Наречена на мільйон готова. Пішла..і сама з себе сміялася всю дорогу.

І знаєте, нічого нам не завадило. І в кафе сіла навіть не тим боком, але все одно, базікали весь вечір, було приємно, цікаво. А якщо ще коротше – в цьому місті ми залишилися не на два тижні, а ось вже майже четвертий рік.

Ні синяк, ні мамине плаття не завадили нам в той вечір познайомитися з моїм майбутнім чоловіком. І ось із синім оком, і в маминому платті – побачення мрії ось-ось повинно було початися.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook