Через маму чоловіка я вже майже розлюбила і його самого.
Ми з Тарасом одружені 8 років, є двоє дітей. Кохання у нас було найщирішим, чистим. Хоч мені й було вже 24 роки, але я ще не була готова саме до господарського життя, і частково не було ще життєвого досвіду чомусь ще.
Єдина дочка та дитина у батьків, але дуже цілеспрямована, я любила вчитися, розвиватися, займалася вивченням іноземних мов, плекала в собі відповідальність.
Тобто я ніколи б не залишила себе і свою родину без вечері, була охайна, заробляла непогано, почала збирати на квартиру. Але це не було перевагою перед моєю тоді новою свекрухою. Вона завжди мене пиляла.
То не зачинила вікна, не дбаю про чоловіка – не сказала йому помитися, поїсти, одягтися тепліше. Одного разу вичитала мене, коли я зібралася на корпоратив, хоча чоловік був не проти. А другий раз за те, що я купила собі косметику, запитала, чи завжди я буду такою «транжирою». До речі, тоді я працювала на двох роботах, ми відкладали на квартиру всією сім’єю, тоді жили в Галини Степанівни тимчасово.
Я мовчала, але я не очікувала, що на мене чекає таке ставлення після заміжжя, хтось буде стежити, перевіряти. Чоловік захищав. Ці конфлікти періодично повторювалися, раз на місяць точно. Я терпіла, думала, що заради чоловіка терпітиму і негоже через неї розлучатися, що все дрібниці, головне – ми, як і раніше, любили з чоловіком один одного.
Але поки я сиділа в декреті, це було справжнє випробування. Я повинна була давати ніжність своїм дітям, а вона завжди приходила і говорила, що ти ж мати, встигай все, і за моїм сином дивися і за своїми дітьми.
Речі я собі майже не брала, якщо щось і хотіла купити, то був конфлікт, на кшталт ти не заробляєш ще й на щось сподіваєшся. Чоловік казав: «Я ж тобі дав гроші, йди та бери».
А я, щоб уникнути сутичок, нічого не брала. Свекруха завжди стежила за тим, що ми беремо за яку ціну. Мотивувала тим, що її син єдиний, хто працює, і я повинна цінувати це. Звинувачувала мене, що я слабка, тому мої діти так часто хворіють.
Тобто завжди я була винна. До речі найголовніше, за що я почала маму чоловіка зовсім не виносити – вона почала наговорювати на мою маму, хоча та їй нічого не робила. Галина Степанівна любить повторювати, будеш така сама, як мама.
До речі, моя мама – людина старого загартування, чесна, відкрита, не жадібна, без хитрощів. Але не заробили на квартиру саме мені, за словами моєї свекрухи, я ходила по знімних хатах. Батьки мене до певного часу одягали, годували, на квартиру я вже сама почала збирати. І взагалі, це не її справа.
Посидівши 4 роки у декреті з двома дітками, я зайнялася фрілансом. Коли в мене з’явилися свої гроші, свекруха відразу ж почала турбуватися, чи я їх несу до спільної кишені сімейної. Потім я вийшла на роботу.
Тут вона нас підтримала, сказала, що допомагатиме з дітьми. Коротше, я вже не тримаю на неї образи, але найголовніше – я начебто розлюбила чоловіка. Тобто, борючись за своє щастя, доводячи свекрусі, що я чогось варта, я проґавила найголовніше – кохання.
На неї мені вже байдуже, а тоді були думки піти, душа боліла. Вона мене провокувала, я вже підвищувала голос, діти затуляли вуха. І вона досягла того, що я охолола до чоловіка. Чоловік це помітив. Намагався відродити наші почуття. Я ж посилалася на те, що за 8 років барви вщухають. Я й сама не знаю.
І тепер дійшло до того, що чоловік став холоднішим, і мені він сказав нещодавно: «Ти вже давно охолонула по відношенню до мене, а я тільки це зрозумів».
Батько він чудовий, добрий, вірний чоловік, все додому. Але я влаштувалася на роботу і закохалася в іншого чоловіка, не те щоб закохалася, він мені симпатизує. Переглядаємось. Але я, звичайно, не заведу з ним знайомства, і триматимусь подалі.
Я не зраджу чоловікові, хоч є такі думки. Я заплуталася. Розходитися не хочу. Чоловік каже іноді: «Давай розійдемося, раз немає любові вже. Я так не можу”. Я не боюся залишитись одна з дітьми, частка в квартирі є моя, гроші мої вкладені. Але, може, варто перечекати?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
