З Олегом ми познайомилися через пару тижнів після того, як я з сином виписалася з пологового будинку
Виснажена, сумна, з хвостиком на голові, вибігла в магазин за хлібом та молоком, поки мама погодилася посидіти з Андрійком. Мені тоді щойно виповнилося 20 років, а йому – 27.
Не знаю, що притягнуло нас один до одного. Можливо, мені не вистачало турботи і допомоги з дитиною, а йому… Не знаю. Закохався, каже. Навіть не питав, куди зник батько Андрійка. Просто взяв дитину як придане від іншого чоловіка і став йому батьком. Причому справжнім.
Спочатку він просто приходив в гості. Пив чай, грав з дитиною, поки я готувала або бігала в магазин. Потім став приносити квіти і цукерки. І тільки через пів року він мене поцілував. І я відповіла.
Ми одружилися, коли синові виповнилося 1,5 року. Андрійко відразу почав називати його тато. Втім, іншого батька він і не бачив. Все у нас було добре. Звичайно, чоловік натякав мені про спільну дитину, але я все відкладала. Нехай Андрійко підросте, ось в садок піде, ось в школу, ось поміняємо квартиру, ось купимо дачу… Так все й затягнулося. Якби ж я вчасно зрозуміла, що до добра це не призводить…
Словом, коли я все-таки наважилася на другу дитину, лікарка нас приголомшила: я не зможу більше мати дітей, мій час вийшов. На той момент мені було 38 років, а йому – 45. Я не думала, що в такому віці вже пізно, та лікарка сказала, що кожен жіночий організм різний.
Я бачила, що Олег переживає. Він, як і кожен чоловік, мріяв про свою кровиночку, але що я могла зробити? Зрештою, син у нас був. Я знала, що вони цінують і поважають один одного. Хіба можна мріяти про щось більше?
І ось Андрійко випустився зі школи, потім з інституту, познайомив нас зі своєю дівчиною і з’їхав до неї.
Ми залишилися вдвох, а через місяць я побачила Олега в ресторані з іншою жінкою. Просто йшла повз і помітила в склі знайоме пальто.
Зайшла, привіталася. Дівчина від несподіванки вскочила на ноги і переді мною з’явився великий вагітний живіт.
Так я дізналася, що у мого Олега є вагітна коханка і він просто боявся мені сказати, що він стане батьком і йому потрібно розлучитися зі мною.
Відпустила я його в той же вечір. Дуже хочу, щоб він був щасливий, адже він мені так допоміг свого часу. Ось тільки не знаю, що робити тепер мені.
Прийшла додому, а тут тиша, і нікому я вже не потрібна. На старість літ я залишилася зовсім одна…
Передрук без посилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне – wpten.ru
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
