Через рік після розлучення з моїм сином, Олена вдруге вийшла заміж. Я за неї раділа, мов за дочку, хоча на душі було важко, що вона вже не моя невісточка. Згодом я дізналася, що вона привела на світ донечку. – Ніна Дмитрівна, в мене для вас сюрприз є. Думаю, має сподобатися, – сказала мені після виписки Оленка.
Така вже я людина, що просто не можу відмовити, якщо хтось мене просить про допомогу. Тим більше, якщо людина зі мною у добрих стосунках. Ну, як я не допоможу? За освітою я загалом філолог, закінчила педагогічний університет. Три роки пропрацювала вчителем у школі, а потім вирішила влаштуватися працювати у садок.
Якось з зовсім маленькими дітьми мені більше подобається працювати, я отримую задоволення і позитивні емоції від того, що зуміла маленького чоловічка чогось навчити. Не дивно, що й характер у мене досить поступливий і добрий. А інакше як би я працювала з дітьми? Три роки тому мій єдиний син розлучився зі своєю дружиною.
У шлюбі вони пробули два роки, не зійшлися характерами, як казали самі молоді. Невістка, якщо чесно, мені сподобалася з першого погляду – така мила, ніжна, спокійна, видно, що освічена дівчина, розумна. Ми з нею відразу після весілля були як мама і донька, тим більше, що я завжди мріяла про те, щоб мати доньку.
Я разом з Оленкою і гуляти разом ходила, і до магазину, і до кафе. Але ось із сином у неї не зрослося, онуків теж вони мені не подарували. Шкода, звичайно, мені було дуже, але коли син так собі вирішив – це його вибір.
З Оленкою навіть після розлучення я не перестала спілкуватися, ми всі ходили разом гуляти, по магазинах. Через рік Олена розповіла, що виходить заміж, я раділа за неї, хоч вона більше і не моя невістка. А потім Оленка привела на світ дочку, назвала її на честь мене – Ніною.
Звичайно, мені такий жест колишньої невістки був дуже приємний. Знала б я, що буде за цим. Я допомогла невістці влаштувати дочку в ясла. А потім почалося – Ніна Дмитрівна, заберіть Ніну з садка, а то я не встигаю, то вже відведіть у садок. А потім взагалі почала вона мені маленьку Ніну залишати на вихідні, щоб самій відпочити.
Адже у невістки є своя мама, яка живе в тому ж місті. Але мама зайнята, мама працює, у неї робота з дітьми не пов’язана, з онукою спільну мову не знайде. А я що, наймалася? Або як взагалі? Тим більше, що Ніна мені навіть не рідна онука, насправді чужа дитина.
Я рада допомагати, але й мені теж часом не хочеться. Часом хочеться прийти з роботи та спокійно відпочити. А мені ще й дитиною займатися, чужою, до чого. Я натякала Олені не раз, але вона вдає, що не розуміє мої натяки. Прямо сказати якось незручно, але й надалі так продовжуватися не може. І що мені робити? Стосунки псувати з колишньою невістки не хочеться, вона людина непогана і давно стала як дочка мені. Як бути в такій ситуації?
Фото ілюстративне
