Через рік після весілля діти взяли квартиру в іпотеку. Я чим могла, їм допомагала. Але потім сталося неочікуване. Зять змінив роботу, і став дивно поводитись. Мирося приходила до мене, щоб пожалітися, а я відразу сказала, щось тут не чисто. І буквально за пару місяців ми дізнаємось правду. Мені так шкода дочку. Вона повторює мою долю. А я найбільше цього боялася.
У мене єдина дочка, яку я виховувала сама, без батька. І своїй Миросі я бажала тільки кращого життя, не такого, яке було у мене. Її батько втік від мене відразу, як тільки дізнався, що я чекаю дитину, мами в мене не було і родичів теж. Ох, і важко мені було. Доньку я намагалася виховувати правильно. Що треба чоловіків любити і поважати. Що не всі такі, як її батько.
Просто треба їх любити і ніколи не забувати про себе та свої власні потреби. Адже там, де закінчується наша любов до себе, там у чоловіка починається любов до іншої жінки. Мирося росла дуже тямущою дитиною, а ще й з ляльковою зовнішністю. Мабуть, у батька, адже він був ще той красень. У віці 24 років вона вийшла заміж за досить хорошого хлопця.
Вони раніше навчалися в одному університеті, а потім уже після закінчення вирішили зустрічатися. Я була впевнена, що Дмитро мою Миросю ніколи не образить, ну не такою вона була людина, та й мене мамою називав, завжди телефонував до мене, питав, як моє здоров’я та все інше. Все було добре.
Через рік після весілля взяли іпотеку та виплачували, тим часом проживаючи у своїй квартирі. Я чим могла, тим допомагала. Потім Мирося подарувала чоловіку донечку, а ще за два роки сина.
Все йшло добре. Поки Мирося була в декреті, Дмитро сам виплачував кредит, та й у сім’ї у них панувала любов та повага. Все почалося з того часу, як Дмитра перевели до іншого офісу на роботі. Ну а там переважно жіночий колектив. Якось він сам розповідав Миросі, що є одна колега, яка нерівно до нього дихає. Але він любить свою сім’ю і ніколи не проміняв би її на якусь іншу жінку.
Але чоловіки, вони ж такі, слабкі в цьому плані щодо жінок. Декілька разів він не ночував удома, потім став до дочки зовсім холодний. Я казала Мирославі, що щось не те. Щось Дмитро приховує, а за пів року він сказав Мирославі, що більше її не любить і подав на розлучення. Житло та кредит не виплачений залишає на неї, дітей забирати теж не буде. Хоче щасливо жити із тією колегою, яка на нього “кинула око” спочатку.
А що могла зробити дочка? Немає сенсу тримати поруч того, хто тебе не любить. У результаті вони розлучилися, Мирося влаштувалась на роботу, продавчинею, там працює, щоб прогодувати дітей, я сиджу з онуками. І мені дуже шкода свою дочку. Ну як так вийшло, що у неї така важка доля? Адже я так мріяла, що в неї хоч буде гідний шлюб на все життя. А вийшло, що вийшло. А ще більше мені шкода, що вона так важко працює і заробляє копійки, виплачує кредит. Я хоч і допомагаю, та скільки там моєї пенсії.
Фото ілюстративне
