Тато мій живе у Вінниці. Через сім років після того, як не стало мами, тато нарешті знайшов собі жінку. Ми з братом тішилися: тепер тато не самотній, є, кому про нього піклуватися, з ким поговорити. Ольга виявилася владною. Тепер ми і наші діти йому не потрібні! Приїхали на Новорічні свята, а тато запропонував нам хостел замість своєї оселі. Бо в нашому будинку – діти й онучка Ольги, їм такого не пропонували!
Сім з половиною років наша тато овдовів. На той момент ми з братом були вже дорослими, жили зі своїми родинами в Києві. Ми підтримували його всіляко, часто приїздили. Але бути з ним постійно, звичайно, не могли.
Тато звик за ці роки сам, говорив нам, що йому потрібні лише ми і онуки – у нас з братом в обох по двоє діток. Та ми з братом все ж мріяли, аби тато зустрів гідну жінку, ми були не проти цього, а навпаки: хотіли, щоб біля тата була близька людина.
І ось, аж через сім років, тато познайомився через спільних друзів з Ольгою.
Жінка теж вдова, має двох дорослих доньок і одну внучку.
Коли ми з ними всіма познайомилися, нам вони сподобалися. Ольга – медик, у старшої дочки з чоловіком – успішний бізнес і є донечка. Молодша дочка теж недавно вийшла заміж, з чоловіком теж починають свою справу.
Ольга переїхала одразу до тата, а свою квартиру почала здавати студентам.
Вони з татом розписалися.
Дуже скоро Ольга з татом купили гарну дачу за містом біля річки, з басейном, альтанкою.
Спочатку ми дуже раділи за тата, тішилися: тепер тато не самотній, є, кому про нього піклуватися, з ким поговорити.
Але Ольга виявилася владною. І ми це дуже скоро зрозуміли.
Раніше тато завжди на свята робив всім онукам гарні подаруночки: тато – військовий на пенсії, працює, гроші у нього є. Коли ми приїздили, він дуже гарно нас зустрічав, малим влаштовував розваги, дарував по купюрі перед від’їздом, переказував нам з братом на картки, якщо ми лишалися на якісь свята в Києві.
І ось це все припинилося. Було дуже прикро, коли він просто подзвонив онукам у їхні дні народження, привітав на словах – і все! А вони ж так чекали подаруночків від дідуся, адже звикли до них. Але тато, нічого не пояснюючи, перестав дарувати щось онукам.
Ми з братом нічого, звичайно, йому не сказали, пояснили це для себе тим, що вони з Ольгою активно влаштовують своє життя: не тільки дачу купили, а й нову машину, ремонт у батька в будинку роблять.
Але це все одно дуже не схоже на нашого колишнього тата…
І ось ми остаточно зрозуміли: тепер ми і наші діти татові не потрібні!
Як завжди, на Новорічні свята ми поїхали у Вінницю, така традиція вже багато років. Тато по телефону сказав: так, добре, приїжджайте. А коли ми приїхали двома родинами, тато запропонував нам хостел замість своєї оселі. Ще й за свої кошти! І це в той час, коли дітям Ольги такого не пропонували – всіх вони розмістили у себе, у батьковому будинку… Це було більше, ніж образливо.
Брат з родиною в той же вечір поїхали додому в Київ. Я ж вмовила чоловіка лишитися на кілька днів, бо мала надію поговорити з татом. Але не вийшло: він весь час з ними, біля них, сам не буває і всім своїм виглядом і поведінкою показує, що явно не хоче ніяких розмов, його все влаштовує.
Коли мит гуляли новорічним містом, у тата на руках сиділа внучка Ольги, Соломія, а мої діти йшли поруч, тато майже не звертав на них уваги, не говорив з ними.
Під час новорічного застілля – те саме: вся татова увага прикута до Ольги і її родини, а ми – наче чужі люди.
Вранці першого січні ми поїхали. Жили ми з чоловіком і малими в хостелі.
Тато навіть не подзвонив і не спитав: чому ми не прийшли вранці, чому мої діти не заглянули під ялинку… А я просто не хотіла цього. Адже була велика ймовірність того, що подарунок там був тільки для Соломії. І татова байдужість говорить саме про це: вранці нас там не чекали.
Ми з братом раді за нього і хочемо, щоб у тата все дуло добре. Щоб він був щасливий. На Різдво він нас кликав, але ми обоє відмовили йому. Спілкуватися з ним взагалі не хочеться, та він і не проявляє ініціативи, цікавості до нашого життя, як раніше, не дзвонить.
Ольга з татом офіційно чоловік і дружина, тому, ми з братом у цьому впевнені, будинок тата і мами, у якому ми виросли нам у майбутньому не світить.
Ось як все обернулося. Небо йому суддя, нехай живе щасливо, а ми згодом спробуємо забути, що колись мами батька і дідуся…
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел,
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
