fbpx

Через складне фінансове становище ми з орендованої квартири з’їхали до моєї свекрухи. Це “тимчасово” затягнулося на чотири роки. Загалом я намагалася з повагою ставитися до свекрухи, але їй все одно не догодиш, я ж не Марина, дружина Дениса. Мені завжди було неприємно, що Надія Степанівна до дітей Марини добре ставиться, а до моєї Вероніки ні. Все, як в тих дітей день народження, то свекруха везе кучу подарунків, а моїй хоч би якусь іграшку купила. Та схоже це не найгірше і Надія Степанівна знайшла новий привід для “бурі”

Якось так вийшло, що майже із самого початку моя свекруха мене не злюбила.

В Надії Степанівни є два сини, старшому вони квартиру допомогли купити, а молодшого біля себе лишили.

Мій чоловік Ігор завжди розказував, що між ним і Денисом була конкуренції і майже завжди вигравав старший брат. Денис і навчався добре, і робити по дому все вмів, і вибрав прибуткову спеціальність. Як би Ігор не докладав зусиль батьки все одно порівнювали його із старшим братом і ставили його в приклад.

Згодом мій майбутній чоловік зрозумів, що догодити батькам і стати другим Денисом не вийде, тож почав жити так як вважає за потрібне, що хоч приносить йому задоволення, але сильно не подобається його матері.

Був період, що Ігор жив в гуртожитку, коли вчився в коледжі в той період ми з ним і зустрілися.

Тоді я розійшлася з хлопцем і не хотіла нових відносин. З Ігорем ми просто дружили, компанією їздити в гори чи на пікнік.

Так якось і зав’язалися наші стосунки. Ми довго не одружувалися і в якийсь момент від Надії Степанівни почали надходити репліки: “А ось Денис в цей час вже був одружений”.

Добре, що Ігор не послухав матір і ми одружилися коли захотіли самі, хоч і через декілька років.

Спочатку все було добре ми жили щасливо, орендували житло. Потім я зрозуміла, що при надії і на світ з’явилася донечка. І все було б і на далі добре, якщо б чоловіка не звільнили з роботи.

Саме з того моменту все погіршилося. Ігор не зміг швидко знайти роботу, перший місяць ми попросили грошей в моєї матері, але потім вирішили переїхати до свекрухи.

Звісно це рішення мені не дуже подобалося, але там в Ігоря хоча б була своя кімната, а в мене ніде було розміститися.

Ми їхали з умовою, що це буде тимчасово. Але, як то кажуть, немає нічого більш постійного ніж річ, яку зробили тимчасово. Так і в нас вийшло, бо з того часу вже минуло чотири роки і ми досі під одним дахом з Надією Степанівною.

Загалом я намагалася з повагою ставитися до свекрухи, але їй все одно не догодиш, я ж не Марина, дружина Дениса.

Мені завжди було неприємно, що Надія Степанівна до дітей Марини добре ставиться, а до моєї Вероніки ні. Все, як в тих дітей день народження, то свекруха везе кучу подарунків, а моїй хоч би якусь іграшку купила.

Та схоже це не найгірше і Надія Степанівна знайшла новий привід для “бурі”.

Сьогодні свекруха вирішила зі мною посваритися, бо чого це я дитині стільки іграшок купую. “Нащо то Вероніці стільки тих іграшок? Вона ж і так ними всіма не грається” – сказала та, яка і так жодної іграшки не подарувала.

Я намагалася промовчати, але на останок свекруха сказала, що як так далі буде то вона всі іграшки, якими донька не користується викине через вікно. І все це було сказано біля дитини. Я доню ледь заспокоїла.

Ну хіба це нормально? Як думаєте, що мені зробити?

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page