– Дочко, мені терміново потрібні гроші!
– Мамо, вони всім потрібні!
– Яка ж ти невдячна, я тобе сама без батька ростила, ночей не спала, щоб тебе одягти і взути, а ти старій матері грошей пошкодувала. Я хвора! Сьогодні-завтра на небеса – все на твоїй совісті буде! – і мама кинула трубку.
Виховувала мене вона і справді сама, часи були важкі, але вона старалася. Працювала багато, на ноги мене поставила – ідеальна мама. Але коли я сама встала на ноги, то вона вирішила, що я повинна їй. До того ж, я згодна, що повинна, але не в таких кількостях!
Я до своїх 30 років отримувала приблизно середню зарплату по місту, помножену на сім, але й працювала я за ці гроші день і ніч. Дуже хотіла назбирати грошей на свою квартиру. Але мама витягала з мене всі гроші.
Вона жила в своїй квартирі, отримувала пенсію і я їй давала грошей, але їй було все мало. Вона могла собі дозволити ходити на манікюр тільки в дорогий салон, на масаж, вечеряла в ресторані через день. Я їй просто віддавала 2/3 від своєї зарплати.
Незабаром зі своїм шаленим графіком роботи я все ж вийшла заміж. І буквально через кілька місяців я дізналася, що при надії. Чоловік у мене заробляв добре, тому ми вирішили продавати його квартиру і взяти в іпотеку трикімнатну. На його дохід ми планували робити платежу банку, а на мій дохід – жити. Довго в декреті я сидіти не планувала – вирішили найняти няню після народження дитини. Про цю новину я повідомила мамі.
-Ти зглузду з’їхла! Не варто тобі зараз народжувати! – кричала мама.
-Навіть не збираюся тебе слухати, ми з Романом хочемо дитинку, а ти говориш неприпустиме.
-А на що ти збираєшся дитину утримувати та ще й за няню платити?
-А ТОБІ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ ДАВАТИ НЕ БУДУ, НА ВСЕ ВИСТАЧИТЬ, – відповіла я.
-Що??? Та як ти смієш? ЯК Я БУДУ НА САМУ ПЕНСІЮ ЖИТИ?
-Мамо, ТАК ЯКІ ПРОБЛЕМИ. СИДИ З ОНУКОМ САМА. ТІ ГРОШІ, ЩО платили б НЯНІ – БУДУ ПЛАТИТИ ТОБІ.
-НУ ТИ ще пошкодуєш про таке ставлення до мене!
На цій ноті ми розійшлися. Я, як і раніше допомагала мамі, але більше не давала їй грошей. Привозила раз на тиждень повні сумки продуктів, оплачувала їй рахунки за квартиру. Вона тиснула в ниточку губи, не розмовляла зі мною. Але від оплати рахунків і продуктів не відмовлялася.
Через три місяці мені прийшла повістка в суд. Моя мама подала на аліменти. Я, звичайно, щось подібне чула до цього, але ніколи не думала, що зустрінуся з цим сама.
Я сиділа дуже засмучена, чоловік мене заспокоював. Я не могла зрозуміти, чому я це заслужила. Звичайно, мама хотіла більше, ніж я могла зараз дати, але я не відмовлялася від неї. Як вона мене не розуміє, свою дитину?
Добре, що у мене була особливість зберігати всі чеки і платіжки. Не знаю, суттєво чи ні це вплинуло на рішення судді, але результат був не той, який чекала мама.
Суд присудив аліменти на користь мами в розмірі півтори тисячі. Як же вона кричала на весь зал, почала лаятися, ображати мене. До цього продукти і кварплата обходилися мені в 5000-5500 тисяч, і вона сподівалася на ще більшу суму.
Я не знала, що робити, але вирішила, що мама хотіла все. Як вирішить закон – нехай так і буде. Більше я їй допомагати не стала. Відправляла їй тільки ці 5000, як і ранше.
Нещодавно зустріла маму біля парку, я була з синочком. Та подивилася на онука гордовито і пройшла мимо.
Я не впізнаю свою маму… Невже ми тепер чужі на все життя?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
