fbpx
життєві історії
Через три роки мама знову вийшла заміж, але дядько Іван був вже розлучений і в нього було два сина, яким він платив аліменти, і на мамині прохання про спільну дитину він казав: “Ти хочеш, щоб люди казали: Твої, мої і наші?”. А якщо чесно, то заробляв він мало, тому про другу дитинку й мови не було. Мама згодом змирилася, але через важкий характер Івана і вічні фінансові проблеми вони таки розбіглися

Якщо ви думаєте, що одна дитина це добре, то ви глибоко помиляєтесь. Хочу розказати вам історію свого життя, щоб ви не робили таких помилок, як я та моя мама.

Я народилася в люблячих батьків. Мене балували і виконували кожну забаганку, але мені не потрібні були ляльки, я хотіла братика чи сестричку.

До слова, мої мама і тато також єдині в сім’ях. Пам’ятаю, як кожного року мої подруги та однокласники просили у листі до Миколая нові іграшки, цукерки, моднявий одяг, а я писала лише одне, але таке важливе для мене речення: “Св. Миколаю, хочу щоб цього року у мене з’явилась сестричка чи братик”.

Та, на жаль, моє бажання не виконувалося. Мама пізніше мені розказувала, що вони обстежувалися, і лікарі казали, що ніяких перешкод до заповітного бажання немає, але…

Коли я була в другому класі раптово не стало батька. Тоді мій світ наче рухнув. Ми довго з мамою сумували, але життя продовжується.

Через три роки мама знову вийшла заміж, але дядько Іван був вже розлучений і в нього було два сина, яким він платив аліменти, і на мамині прохання про спільну дитину він казав: “Ти хочеш, щоб люди казали: Твої, мої і наші?”.

А якщо чесно, то заробляв він мало, тому про другу дитинку й мови не було. Мама згодом змирилася, але разом вони довго вже не прожили – розбіглися через важкий характер Івана і вічні фінансові проблеми.

Я після закінчення школи вступила до інституту. Дуже мріяла бути вчителем молодших класів, але навіть ця мрія не здійснилася… але про це трохи пізніше.

Будучи ще студенткою я познайомилася з Кирилом. Він тоді працював електриком. На той момент я думала, що це моя доля, тому закривала очі на всі його витівки. Він був неймовірно красивий, і дівчата табунами за ним бігали. Я в той час тішилась, що серед усіх він вибрав мене.

Через рік після весілля у нас з’явилась донечка, яку ми назвали Богданкою. Але чоловік став все частіше затримуватись на роботі, а потім подруги та знайомі почали говорити мені, що бачили Кирила то з одною то з другою. Я не стала терпіти таке ставлення і подала на розлучення.

Заміж вдруге я так і не вийшла. Працювала на заводі, який знаходився в нашому селі, бо місця в школі для мене так і не знайшлося, а їхати кудись дальше, в якесь село чи район я не могла, чи просто не хотіла…

Мені вже 4о років. Дочка вчиться на бармена. Вона в мене досить цікава, вся в татуюваннях, пірсингу… Заміж не збирається і взагалі каже, що сімейне життя, діти це не для неї.

Богданка, мама і я – це і є мої єдині рідні люди. Це дуже важко. Почуваюсь самотньою в такому великому світі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook

You cannot copy content of this page

facebook