Сама я з села на Полтавщині, в якому всі про всіх все знають. Про сільські родини зазвичай кажуть, що вони дуже дружні. Мовляв, люди, які виросли разом у досить складних умовах, просто зобов’язані все життя любити та підтримувати один одного.
Але насправді це не завжди так. Я була молодшою дитиною в сім’ї, тому мені довелося залишитися з батьками. Старша сестра рано вийшла заміж та поїхала жити до чоловіка. Потім їхня родина переїхала за кордон, в Голландію, і ми перестали підтримувати спілкування.
Ще в дитинстві Оксана постійно скаржилася на те, що їй самій завжди доводилося няньчити мене та брата. І ще вона часто казала, що не любить нас і не хоче бачити.
Потім одружився брат, Дмитро. З ним у нас були кращі взаємини. Він, звичайно, не найрозважливіша людина, яку я знала, але за що я його любила, так це за те, що він завжди говорив правду і легко міг підбадьорити мене. Знав мільйон анекдотів, за що його й поважали друзі та односельці.
Він одружився другим. Але наречену в будинок не привів, а натомість сам переїхав до неї жити. Дмитро поважав чесну працю. Тож і заробляв мало. У селі груба сила у пошані, тільки оплачується низько. Адже кінь все одно сильніший, а в нього зарплати зроду не було.
Тож довелося моєму братові вигадувати, як краще утримувати сім’ю. Тим більше, що його дружина Оля та її родина безкорисливістю ніколи не славилися.
У день, коли я виходила заміж, брата не було в селі. Він поїхав на заробітки до іншої країни. Не те щоб мене зовсім не зачепив цей факт, але я розуміла, що інакше він би не зміг. Дружина чекала дитину, а грошей, як завжди, було замало.
Тож я добре усвідомлювала, що ще одна рідна людина пішла з мого життя надовго, якщо не назавжди, добре, що хоч із чоловіком нас пов’язували взаємне кохання та повага.
Час йшов. Я жила з чоловіком Олександром та батьками, а брат працював за кордоном. У якомусь портовому містечку він улаштувався вантажником. Допомагав завантажувати контейнери з рибою та морепродуктами.
Діма постійно висилав дружині гроші, які йшли на будівництво їхнього майбутнього будинку. Його дочка та моя племінниця росла як на дріжджах, але до нас у гості її не водили. Такий був характер у моєї попелюшки.
А потім, як грім серед ясного неба, від брата надійшла важлива й несподівана звістка. Він сказав, що більше не може обманювати дружину, адже в нього з’явилася нова жінка, яку він любить і з якою він тепер щасливий.
Дружина, мовляв, може забирати собі всі гроші, які він висилав, він навіть зобов’язується висилати ще доньці, поки та не стане повнолітньою. Йому дуже соромно, але більше брехати він просто не може.
З того часу моя невістка навіть не проходила біля нашого будинку. Просто припинила з нами будь-яке спілкування, що особисто мене турбувало мало, але мамі з татом було важко не бачитися з онукою. Але на той час я вже сама була при надії.
Тепер я горда мати трьох дітей. Ми досі разом із чоловіком і все ще любимо один одного. У нас все йде добре, якби не одна проблема, що нещодавно з’явилася. Ну як проблема, скоріше моральний вибір.
Тиждень тому до мене приходив брат Дмитро. Я ледве впізнала його. Він дуже постарів і весь висох. Через постійне сонце його обличчя стало якимось зморщеним і все в плямах.
Брат, як і раніше, багато років тому, багато посміхався і навіть жартував. Але в кінці розмови його обличчя вже не могло приховувати всього того внутрішнього смутку, який оселився в ньому за тривалий час.
Виявилося, що жінки, яку він полюбив там, не стало. Тяжка хвороба, вилікувати б не вийшло. Дітей вони не мали. Колишня дружина навіть не пустила його на поріг. А донька просто в обличчя сказала, що не хоче його знати.
Ось він і прийшов до мене. І зізнався, що йому самому лишилося недовго. Але наостанок він хотів би побачитися з рідними людьми, попрощатися і попросити вибачення, за те, що ось так зник з нашого життя.
Ще він вручив мені коробку з перемотаними пачками грошей. Грошей, які він збирав все життя. Там було тисяч 50 євро чи близько того. Дмитро сказав, що витратити їх не зможе. А для моєї родини вони зайвими не будуть. Я навіть не стала відпиратися, бо бачила, що в нього просто не вистачить сил зі мною сперечатися.
Він пішов, і я зовсім не знаю, де він зараз. Але саме цього Дмитро й хотів. Все, що в мене від нього залишилося, це теплі, добрі спогади і ціла купа грошей. Але через ці величезні кошти мені не по собі. Хоч племінниця вже виросла і знати батька не бажає, напевно, хоч би частина цих грошей по праву належить їй.
Чи варто мені віддати їй цю готівку чи залишити все собі? Брат зрештою прийшов саме до мене, це правда.
Але напевно йому просто було ніяково від того негативу з боку колишньої дружини та рідної доньки.
Можливо, згодом він змінив би своє рішення? Але я маю куди ці гроші вкласти, і дістати їх назад я вже не зможу. У нас з чоловіком мрія – свій бізнес в райцентрі. Та й д
Чи варто мені піти до Ольги і все їй розповісти? Зізнатися щиро, не дуже хочеться. Але так, певно, буде чесно. А чесність у наш час – це найголовніше. Як би ви вчинили і що мені порадите?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
