– Марійко, я маю тобі щось сказати, – прошепотіла мама без зусиль за кілька днів до свого відходу. – Тато, не твій тато, я не можу піти з цією таємницею. Я сиділа приголомшена на її ліжку, недовірливо слухаючи п’ятдесятирічну історію.
– Був колись король, і в нього було три дочки – і король, це я! – сказав тато. Василинку назвали на його честь, Вірочку на честь матері, а я остання – Марійка. – Я люблю тебе, тату, сильно-сильно, – говорила я.
Тато заробляв тоді чимало грошей, він ремонтував телевізори. То ж мама довгий час була вдома і доглядала за сестрами. Коли Василина та Віра пішли до школи, вона вирішила піти на роботу.
– Я знайшла роботу секретарем тут, у нашому селі, – говорила мама. – Наш керівник, був прекрасним хлопцем, який не залишив жодної жінки на самоті, – продовжила вона. – Після багатьох років перебування вдома, мені було добре, коли він хвалив моє волосся, він сказав, що мені личать кучері. Одним словом, я раптом відчула, що я бажана жінка.
Корпоративна вечірка стала фатальною для моєї матері.
– Ну, ми трохи випили, і тоді це сталося. Я знаю лише те, що ми танцювали, тримались за руки…
Після півночі мама зрозуміла, що сталося.
– Мені було страшенно соромно, – зізналася вона.
Наступного дня Ігор, її начальник, поводився так, ніби нічого не сталося. – Для нього це було звичайним закінченням вечірки, – зітхнула мама.
– Пізніше я дізналася, що він завжди вибирав одну і танцював з нею на вечірках, я не була першою чи останньою. І в нього вдома були дружина та двоє дітей.
Мама хотіла лише одного, швидко забути про цю ніч і щоб нічого не дізнався тато. Але через місяць вона зрозуміла, що чекає дитину.
– Я знала на сто відсотків, що це дитина Ігоря, – сказала вона. – Тато в той час навчався.
Мама хотіла щось зробити, та, Слава Богу, знайшлись добрі люди і переконали її в протилежному…
– Васильку, я маю тобі щось сказати, – почала вона свою розмову.
– Знаєш, я, мабуть…
Решту вона не закінчила. Тато нібито взяв її на руки і стрибнув від радості.
– Ти вагітна, чи не так? Це чудова новина! Це точно буде третя дівчина, і я буду схожий на короля з казки!
Мама не могла сказати ні слова.
Так з’явилася на світ я.
– Коли я вперше побачила тебе, я була приголомшена, – прошепотіла мама. – Ти була дуже схожа на Ігоря.
Коли я трохи підросла, то зовсім не була схожою на своїх сестер. У них обох було світле волосся і блакитні очі від батьків, у мене була густа темна грива і карі очі.
– Вона у мене вся бабуся, – сказав тато. – У неї були й такі лісові очі.
– Знаєш, найцікавіше, що ви втрьох завжди жили дружньо, – закінчила мама.
Через тиждень після цієї розмови мами не стало. Я не хотіла багато думати над тим, що вона мені сказала. Через місяць після похорону тато прийшов до мене і почав обережно говорити.
– Мама, мабуть, тобі це сказала, чи не так? Ну, не дивись на мене, я це знав увесь час!
Я здивовано витріщилася на нього.
– Тут, у маленькому селі, нічого не приховаєш. Навіть горобці на даху цвірінькали, що мама та її начальник… Але я її так любив і боявся, що вона зробить щось дурне, – тихо сказав він.
– Вона виглядала такою нещасною. Кожен може посковзнутися, але чому всі навколо повинні страждати? Розлучення зламало б сім’ю. Я боявся прийняти чужу дитину, але ці сумніви зникли, коли я побачив тебе вперше. Мама так схвильовано показувала тебе, але я з першого моменту знав, що ти станеш моєю Марійкою! І це було найкраще рішення, яке я коли-небудь приймав, – посміхнувся він мені. – Ну, скажи мені, ти ж не розлюбила мене, після всього?
– Ні, татусю, не розлюбила. Я люблю тебе все більше і більше!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – portal.abczdrowie
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
