Дочка Мілена через власну необачність втратила квартиру, а я їй допомагати не збираюся.
Для родичів я тепер всесвітнє зло, але мені до лампочки. Вважаю, що дорослі люди повинні самі розплутувати наслідки своїх рішень. А батьки не зобов’язані тягнути дітей до їх пенсії на собі, здмухуючи порошинки.
Поганою для всіх я стала, коли відмовила пустити до себе жити дорослу дочку, яка примудрилася через власну необачність залишитися без житла. Я її попереджала, що вона пошкодує про своє рішення, але хто мене слухав? Вона ж доросла і розумна, все знає сама.
Ми жили з Міленою в двокімнатній квартирі удвох, поки не з’явився в її житті женишок. Була ще одна квартира, дочці залишив її батько, з яким ми розлучилися ще років п’ятнадцять тому. Квартира та довгий час була під орендою, допомагаючи підтримувати фінансовий стан сім’ї на пристойному рівні.
Я завжди дотримувалася позиції, що дорослій людині можна тільки щось радити, а не забороняти або нав’язувати свою думку. Тому коли Мілена вирішила вступати на юриста, я не протестувала. Хоча ніякої схильності до копіткої і вдумливої роботи, аналізу законодавства у неї не було. Я озвучила низку порад не поспішати, подумати і розглянути інші варіанти, але вона вперлася. Ну, юрист так юрист.
Навчалася Мілена на платному відділенні, оплачувати навчання допомагала оренда її житла. Були перездачі, хвости і разики відрахування, але я в ці справи не втручалася Поради у мене не питали, новини я дізнавалася з деканату. Кілька разів радила Мілені братися за розум або кидати навчання і не витрачати дарма гроші. Вона закочувала очі і бурчала, що розбереться сама.
Сяк-так доучившись, дочка отримала диплом і почала шукати роботу. Звичайно, без досвіду брати працівника ніхто не збирався, тим більше, з огляду на бажаний рівень зарплати. Шукала вона півроку, сидячи на дивані і живучи в своє задоволення. Мене це втомило, я сказала, щоб вона влаштовувалася на роботу і починала вкладатися в сімейний бюджет. До цього комуналку та продукти оплачувала я, а гроші від оренди квартири дочка витрачала на себе.
Для Мілени це було несподівано, мабуть, вона думала, що так і має бути – мої гроші це сімейний бюджет, а її гроші – це її гроші. Масла у вогонь підливала моя мати, її бабуся.
– Тарілку супу для дочки шкода? Молоді зараз стільки всього потрібно, а ти замість того, щоб підтримати, з неї ще гроші тягнеш. Не соромно? – намагалася совістити мене мама.
Мені ж було не соромно. Я не розумію, з якого дива я маю утримувати 23-річну працездатну людину із завищеними вимогами і відірваністю від реального світу.
Мілена спочатку поривалася піти жити окремо, виселивши мешканців з квартири, але потім, мабуть, порахувала, знайшла цей варіант економічно невигідним і влаштувалася на роботу. Звичайно ж, не за фахом. Її взяли секретарем в якийсь офіс.
Там вона і познайомилася з майбутнім чоловіком, Оскаром. Хлопець працював на посаді менеджера, красиво залицявся, але мені не сподобався відразу. Якийсь у нього вигляд був шахраюватий, собі на думці юнак. Дуже цікавився, а чи є у дочки частка в моїй квартирі, а де я працюю, а чи є дача, машина, інша рідня, ну і так далі. Сам же Оскар був з глибокої провінції, жив на орендованій квартирі з декількома друзями і намагався зачепитися в Києві…
Дочка дивилася на нього закоханими очима, буквально у рота заглядала. Навіть намагалася заявити, що наречений буде тепер жити з нами, але я швидко зупинила ці наміри.
– Якщо хочете жити разом, то заселяйтеся в твою квартиру. Мені тут на старість років лівий чоловік не потрібен.
Мілена намагалася заїкнутися, що вони хочуть збирати на спільну квартиру, але мені було нецікаво. Хочуть – нехай збирають. До чого тут я? Мені влаштовувати з квартири гуртожиток не хотілося.
Мілена трохи образилася, але все-таки переїхала разом з хлопцем до себе. Через два місяці мене запросили на весілля. Молоді взяли кредит, самі все влаштували, назапрошували гостей. Я прийшла, подарувала конверт, посиділа з годинку і пішла. Дочка не звернула на це уваги.
Після розпису молоді зібрали подаровані гроші і поїхали відпочивати. Ідея накопичень на квартиру, мабуть, відійшла на другий план, як і ідея закрити весільний кредит. Я не лізла, дочка доросла, у неї вже своя сім’я, чого мені її життя вчити? Вже пізно.
Приблизно півроку ми з нею спілкувалися короткими дзвінками, під час одного з яких мене повідомили, що у них все добре і скоро буде нова квартира. Я насторожилася і попросила розповісти подробиці. І те, що я почула, мене не порадувало.
Зять придумав “геніальну” схему: продати квартиру Мілени і ці гроші внести в якості початкового внеску на іпотеку за трикімнатну. Нібито, треба відразу брати більшу, щоб раз і назавжди це питання закрити, а потім зі спокійною душею народжувати дітей.
Я відразу сказала дочці, що ідея перетворювати її особисту квартиру в спільну власність нерозумна і недалекоглядна. У разі розлучення вона залишиться на бобах.
– Що ти мене по собі рівняєш? Я розлучатися не збираюся, я свою сім’ю збережу! – кинула вона мені в трубку і обірвала розмову. Неначе хтось колись навмисне планував, що його сім’я розвалиться…
А ще через півроку Мілена моя. обливаючись сльозами, виявилася у мене на порозі. З речами. Заспокоївши і відпоївши її чаєм, почала випитувати, що сталося.
Виявилося, що ситуація з купівлею квартири повернулася гірше, ніж мені бачилося. Після продажу квартири молоді орендували якийсь клоповник, щоб, за словами зятя, не витрачати зайвих грошей. Питання іпотеки він взяв на себе, дочка повністю відпустила ситуацію.
Оскар нібито знайшов шкільного приятеля, який працює в банку і може вибити у себе іпотеку на якихось дуже пільгових умовах, але для цього той має бути неодружений. Нібито сімейна пара в цій програмі не може брати участь. Ось чоловік моєї дочки і наспівав, що треба б їм розлучитися. А коли всі проблеми з паперами залагодяться, вони просто знову розпишуться.
Не знаю, чим Мілена думала, коли погоджувалася на цей варіант. Навіть не уявляю. Але вона погодилася! Вони розлучилися, зять начебто взяв іпотеку, ось-ось будуть ключі, а на питання, коли вони знову розпишуться, спочатку відмовчувався, а потім заявив, що Мілена на нього занадто тисне. І пішов.
Ні через день, ні через п’ять Оскар не з’явився. Дочка ж все ще жила в тому незрозумілому притулку. На дзвінки не відповідав, з роботи звільнився. Знайти його вдалося через спільних знайомих. З’ясувалося, що квартиру хлопець купив, двушку. З тією сумою, що йому дала Мілена, платіж вийшов мінімальний. Ось туту моєї дівчинки очі і відкрилися.
Вона пригрозила йому поліцією, але той лише розвів руками, мовляв, пробуй, але все законно. Навіть я розумію, що все законно, на що розраховувала ця випускниця юрфаку, я не знаю. Словом, зібрала вона пожитки і прийшла до мене.
А я її вислухала, запропонувала нагодувати вечерею і повідомила, що переночувати вона може тут, а потім нехай шукає квартиру і в тижневий термін з’їжджає.
Мілена явно такого не очікувала, намагалася тиснути на жалість, але зі мною такі фокуси не пройдуть. Я її попереджала, я їй говорила, вона не слухала, зробила по-своєму. Нехай тепер і розсьорбує. Зрештою, не відбулося нічого непоправного. Ось нехай і поправляє.
Як одружитися і квартири продавати – вона доросла, а як з головою в неприємностях опинилася, так до мами під спідницю? Ні. У мене теж є особисте життя. І пускати йго під укіс, розрулюючи проблеми дорослої доньки, я не збираюся. Нехай я буду в очах усіх поганою матір’ю, але сісти на шию не дам.
– Як ти можеш не пукати рідну дитину? – подзвонила мені мама.
– Легко, матусю, дуже легко. – відповідаю. – У її віці я давно працювала і не тебе свої турботи не перекладала. А як вона інакше навчиться жити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
