Мені 30 років, я заміжня вже 10 років і в мене двоє дітей. Через вторгнення рф в Україну зараз я за кордоном і ми життя починаємо з нуля.
В Україні я не працювала, забезпечував нас чоловік, він хотів, щоб я сиділа з дітьми. Заміж я вийшла за бідного хлопця, але Ігор швидко почав добре заробляти, купив квартиру, працювала я лише перші півтора року нашого спільного життя.
У далекому 2009 році я була студенткою і жила разом зі своєю подружкою на орендованій квартирі, навчалися ми у престижному університеті. Що вчилися – це голосно сказано. Ми вели безтурботне життя, могли з ранку піти до кафе та так і провести цілий день. Ми були молоді, красиві і безтурботні. Гроші давали батьки, друзі всі були такі самі. Тусовки були на першому місці.
Тоді я познайомилася з хлопцем, стосунки у нас не складалися, він був моїм ровесником, але працював і був не таким, як я. Я його дуже покохала, але йому не зізналася. Це тривало 5 місяців. Потім я почала зустрічатися з іншим хлопцем, забезпеченим, який любить тусовки, як я, щоб забути того юнака. Згодом я побачила в інтернеті, що в нього з’явилася дівчина.
Минуло 2 роки. Він уже жив на іншому кінці країни. Я йому написала, що приїжджаю в гості туди до подружки, але я просто хотіла побачити його. Ми зустрілися, у нас закрутився роман, але з наших стоунків так нічого й не вийшло.
Повернулась я до свого міста, не здала сесію, а батьки грошей не дали. Влітку на канікулах знайшла роботу з 7 ранку до пізньої ночі на кухню в готелі. Дійшла висновку тоді, що я невдаха, що біля мене море хлопців чудових і найкращий друг, який був завжди поруч, який мене любив і оберігав, але щаслива я не була.
І тут той мій коханий хлопець додає мене в друзі, через півроку. Я його не додала, гордість не дозволила, та й почуття минули. Але за кілька днів зайшла на його сторінку, дивлюся, фото з весілля додав, одружився. А додав у друзі, щоб мені було неприємно, мабуть. Не знаю, як це ще пояснити.
Ну а через кілька місяців я познайомилася з моїм чоловіком Ігорем, бо душа вже була вільна від почуттів до іншого. Я веду здоровий та правильний спосіб життя. Мій чоловік порядна людина і я його люблю, по-доброму, по-чесному.
Але те своє юнацьке кохання пам’ятаю, не можу його забути. Сторінки в інтернеті я видалила, але згодом створила нові без фото. Нещодавно я подивилася його сторінку, з тією дружиною він майже відразу розлучився, оскільки давно одружений з іншою, щасливий у шлюбі зараз.
Питання в тому, чи нерозумно написати йому, як старому другу? Хоча мені нічого від нього не треба, у кожного своя сім’я, та й ми давно інші люди. Але ця нав’язлива думка не дає мені займатися справами, жити повноцінним життям. А ви б написали?
Фото – спеціально для ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.