– …Чесно кажучи, Ромка мені з цією роботою всі вуха вже прожужав! – розповідає двадцятитрирічна Ксенія. – Досить, каже, вдома сидіти, приростеш до дивана! Скільки можна! Треба виходити вже туди, куди беруть! Я йому кажу – так беруть ось тільки прибиральницею в магазин. Туди хоч завтра можна виходити… А він – ну і йди тоді прибиральницею! Завтра збирайся з ранку і йди, влаштовуйся. Треба ж, каже, з чогось починати…
У минулому році Ксенія закінчила інститут, і з того часу все ніяк не може працевлаштуватися.
Втім, якщо чесно, влітку вона ніяку роботу і не шукала. Захистилася в червні, отримала диплом, відсвяткувала випускний.
Виспалася, відпочила, прийшла в себе. Разом зі своїм молодим чоловіком Романом вони з’їздили на відпочинок – доречно зауважити, добре відпочили, провели на Чорному морі чудові 10 днів. Поїздку оплачував Роман, а на кишенькові витрати грошей Ксенії дали мама з татом…
До пошуків роботи Ксенія приступила десь в середині вересня. Ні, вона, звичайно, знала про те, що знайти хорошу роботу – справа в принципі нелегке. Але про те, що буде так складно – не здогадувалася.
Без досвіду роботи за фахом, без дітей ( «так ви завтра нас кинете і в декрет підете!»), а найголовніше, без потрібних зв’язків, виявляється, не дуже-то і влаштуєшся. Ксенія чесно писала супровідні листи, розсилала резюме, моніторила робітних сайтах – але толку від усього цього не було.
Час минав, настав грудень – даремний в плані пошуку роботи сезон.
– Треба було нам не на відпочинок їхати, а роботу шукати! – зітхав Роман. – Зараз би вже, може, була працевлаштована… У січні б відпочивала півмісяця, а зарплату отримала б від і до. А тепер і в січні, швидше за все, буде глухо…
Останнім часом голосіння Романа з приводу роботи Ксенію все більше пригнічують. Винна вона, чи що, що не може знайти собі місце? Вона чесно шукає, не симулює. Пише, шукає, дзвонить.
І в соцмережах вже написала всім, хто може допомогти – знайомим, колишнім однокурсникам. Але поки результату немає. А Роман, заслухавши чергову доповідь про те, що на фронтах пошуку роботи у Ксенії знову без змін, похмурніє і сердиться…
…З Романом Ксенія живе вже два роки, і відносини в цілому її цілком влаштовують. Роману двадцять п’ять, він веселий, легкий на підйом, добрий, надійний. Любить собак, грає на гітарі, працює, непогано для свого віку заробляє.
Живуть у нього квартирі, яка кілька років тому дісталася матері Романа у спадок. Дохід їх складається з двох джерел – зарплата Романа і порівняно невелика сума грошей, яку дають дочки на проживання батьки Ксенії.
– Соромно вже у батьків брати! – кожен раз вимовляє Ксенії Роман так, як ніби вона бере не у своїх, а у його батьків. – Раніше вони допомагали доньці-студентці, ну ладно, це ще куди не йшло. А зараз? Ти вже доросла, з освітою. Треба влаштовуватися на роботу і злазити з шиї мами з татом. Їм теж ці гроші не зайві…
– Наче я сама це не розумію! – злиться Ксенія. – Що я можу вдіяти, якщо мене нікуди не беруть?
– Так вже нікуди? – зітхає Роман.
– Ну чому, прибиральницею в магазин візьмуть хоч завтра!
– Значить, треба йти прибиральницею! – заявив Роман. – Чого сидіти-то? Влаштовуйся поки туди. Поки шукаєш щось інше, хоч якісь гроші заробиш!
Спочатку Ксенія подумала, що Роман жартує. По-хорошому, таку роботу не побажаєш і ворогові: тягати відра, цілий день махати шваброю, протираючи за відвідувачами світлу підлогу магазину від болота, яку люди несуть на взуття.
А це значить, працювати потрібно буде безперервно – на протязі, при постійно відкриваються дверях на вулицю.
Влітку, напевно, на порядок простіше, але до літа ще півроку. За цей час здоров’я втратити можна безповоротно.
І платять за таку роботу зовсім небагато. І що з оформленням, незрозуміло. Дозволити, щоб в трудову книжку внесли запис – «прибиральниця»? Після такого навряд чи коли-небудь потім візьмуть в космонавти…
Але Роман цілком серйозно заявляє, що Ксенії треба в понеділок відправлятися з паспортом, поки, як він каже, «хоч туди беруть …
Як вважаєте, це нормально для чоловіка, відправляти улюблену жінку на важку і брудну роботу за невеликі гроші – просто тому, що дорослій людині «треба працювати», і негоже на дивані сидіти?
Люблячий чоловік так би не вчинив? Дав би можливість знайти нормальну роботу, підтримав, поки не виходить. А цей Роман – якийсь жлоб. Бігти від нього треба?
А може бути, Роман і правий: дорослій людині треба працювати, і якщо не беруть відразу в директора, треба йти туди, куди беруть?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
