Чого дивишся? – гримнула Тамара на малого, доїдаючи сардельку, – Коли твій татко почне гроші заробляти, тоді і ти таке їстимеш, а поки і за макарони будь удячним.
Семирічний Ваня винувато потупився. Як же йому хотілось тієї сардельки. Відколи тато поїхав, у нього на сніданок, обід і вечерю – макарони. Тітка Тома варила каструльку на день.
— Хочеш за раз все з’їж, хочеш – цілий день по ложці розтягуй, твоя справа.
Розігрівати ті макарони чи бодай підходити до холодильника з харчами Вані одразу заборонили.
— Як передасть батько твій гроші, тоді і тобі там щось буде. Зараз для тебе там нічогісінько немає. Я ледарів не годую.
А малий з усіх сил намагався допомагати, аби хоч трохи його тітка Тамара полюбила. Адже його мама завжди називала найкращим помічничком. А тут і відра з водою на город носив, і поливав, і дровця маленькою сокиркою рубав, і від свиней чистив, а все їй не так.
Найбільшою його мрією було повернутись до рідної мами. Він спочатку сердився на неньку, адже вона залишила біля себе його сестричку, а його відправила до тітки Тамари з татком. А тепер нема вже і краплі образи. Хочеться просто повернутись і обійняти свою матусю. З’їсти її запашного борщу із галушками, послухати добру казачку на ніч.
Одного разу, коли тітка тамара особливо допекла, Ваня вирішивсам повернутися додому. Висипав свої макарони до пакету, аби було, що їсти дорогою, і пішов у той бік, звідки його привезли. Міркував він так: сюди вони доїхали за пів дня на авто, значить, він дійде додому за один день.
Дитину шукали усім районом. Ніхто не знав, де Іванко дівся і куди пішов, а головне – коли? Тамара не могла навіть сказати у що той був одягнений. Вона лише посеред ночі помітила, що ліжко дитини застелене, а його самого нема.
— Ну, макарони зранку забрав. Значить, ще о шостій на подвір’ї вже був! – це все, що від неї почули.
Батька малого Вані, Степана, теж ледь розшукали. На запитання, чому дитина, яка повинна проживати з ним після розлучення, знаходиться у жінки, яка навіть родичкою йому не доводиться, чіткої відповіді Степан дати не міг.
— За ним дивляться. Що ви ще з мене хочете? – прогарчав у відповідь, – Коли знайдете, повідомте, а в мене справ і без того вистачає.
А рідна мама малого геть посивіла за ті дні. Підняла на ноги усі можливі громадські організації і, найнявши з десяток машин, разом з добровольцями прочісувала усі можливі дороги навколо місця, звідки пішов її Ваня.
Малого, геть знесиленого випадково знайшли у лісі на третій день. Він заблукав майже одразу, вирішивши зійти зі шляху, аби скоротити дорогу. Якби не стара лісникова вівчарка, яка буквально притягла господаря до місця, де дитина лежала, страшно і уявити, що могло статися.
– Степан Ваню забрав одразу після того, як я повідомила, що хочу розлучення, – розповіла жінка одному з місцевих журналістів. – Я просила суддю, аби він залишив обох дітей зі мною, пояснювала, що йду саме через байдужість і суворість чоловіка до дітей. Але все зробили за законом: мені доньку, чоловіку – сина. А він лиш аби мені допекти до всіх тих судів подавав. А коли все ж досяг свого – малого просто залишив невідомо, на кого. Я ж до всіх інстанцій писала, які тільки служби не підіймала, а все марно! Ось і зараз оскаржую рішення у суді і боюсь, аби малого знов не повернули татку…
Як воно буде – покаже час. А Іванка шкода. До сліз.
Автор – Анна К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
