fbpx

Чоловік багато працює, тому часто затримується допізна. Я дома одна з дитиною в “чотирьох стінах”. Ще до появи нашої дочки на світ, всі мої друзі обіцяли провідувати мене, що нічого кардинально не зміниться. Але як тільки я стала мамою, вони наче “випарувались”. Я пробувала спілкуватися з мамами на дитячому майданчику, але це ще більше виводить мене з себе. Так, у мене люблячий чоловік і здорова дитинка, та я хочу розваг

Чоловік багато працює, тому часто затримується допізна. Я дома одна з дитиною в “чотирьох стінах”. Ще до появи нашої дочки на світ, всі мої друзі обіцяли провідувати мене, що нічого кардинально не зміниться. Але як тільки я стала мамою, вони наче “випарувались”. Я пробувала спілкуватися з мамами на дитячому майданчику, але це ще більше виводить мене з себе. Так, у мене люблячий чоловік і здорова дитинка, та я хочу розваг…

Насправді я ні за чим не сумую, у мене чудовий чоловік і дуже гарна дитина. Але після появи на світ дитини я відчуваю себе все більше самотньою, друзі від мене відсторонилися.

Мені 26 років. Серед усіх моїх друзів я перша вискочила заміж. І, можливо, ця ситуація тому так і склалася…

Я завжди вважала себе товариською жінкою, любила зустрічатися з друзями, ходили разом в театр, обіди, прогулянки та поїздки в Карпати. Звичайно, це трохи змінилося після того, як я зустріла свого нинішнього чоловіка, але я все одно завжди знаходила час для друзів і компанії.

Коли я носила свою донечку під серцем, я багато спілкувалася з ними, і всі вони запевняли мене, що з нетерпінням чекають на нашу дитину і що вони спостерігатимуть за тим, як вона росте та розвивається. Але сталося навпаки.

Після її появи на світ мені надіслали кілька смс, деякі навіть приїхали подивитися на дитину, але відтоді від них не залишилося й сліду. Іноді я намагалася з ними зв’язатися, але було чути, що вони не дуже захоплювалися підгузками та пелюшками.

Коли ми зібралися, розмова ставала трохи бурхливою, мені ставили такі дивні питання про виховання, і раптом нам навіть не було про що говорити.

Раптом я почувалася такою самотньою, хоча я дуже щаслива зі своєю дитиною та чоловіком. Однак мені здається, що якщо мені більше немає з ким поговорити про це, то це якось не нормально. Я пробувала побалакати з мамами на дитячому майданчику біля нашого будинку, але, напевно, теж не готова до постійних розмов про підгузки та дитячі кімнати.

Звичайно, ми з чоловіком спілкуємося, але коли я більшу частину дня сама вдома, тих кілька десятків хвилин увечері мене все одно не рятує. Зрештою, я все ще відчуваю провину за це, я повинна радіти, що у мене є здорова дитина і люблячий чоловік, натомість я постійно думаю про свої почуття і друзів.

Вони, як і раніше зустрічаються, веселяться, а про мене й не згадують.

Мені дуже через це сумно!

Як вважаєте, це нормально?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page