Все це сталося влітку. Жара – неможлива — а мені не дають відпустку, хоч і на віддаленні працюю. Я планувала відправити своїх діток до свекрухи в село. У мене їх троє. Та й бабуся, моя свекруха, все мріяла про той день, коли онуки до неї навідаються.
Старшій дочці Ангеліні цього року виповнилося 10 років, середньому синові Артему — 7 років, а молодшій Кірі, недавно два виповнилося.
Іванна Василівна сама наполягала на тому, щоб діти у неї на тиждень-другий залишилися. Мені сподобалася ця ідея, адже хотілося трохи відпочити. Старші діти вже гостювали, але цього разу все було інакше. Свекруха хотіла, щоб молодша теж залишилася, а я була проти. Я ж постійно переживатиму за свою ще крихітну доньку.
Я вже не раз залишала дітей зі свекрухою на кілька годин і місця собі знайти не могла, а тут на тиждень. Та й зрозуміло, що Кіра не зможе без мене, плакатиме і вередуватиме.
Тому вирішила відвести лише старших. Я сама воджу авто. Чоловік був на роботі. Я спакувала всі найнеобхідніші речі, і повезла старших в село. У Іванни Василівни немає господарки. Вона живе, можна сказати, як пані. А ні, не правда, має декілька курочок і півня, який її вранці будить.
– Чого ти боїшся? Кірі вже два рочки. Я в змозі за нею приглянути!, – каже мені свекруха.
Але я не здавалася, та й речей її я не брала. Попивши чаю я посадила донечку в автокрісло, і стали прощатися з Іванною Василівною. А вона мені таким розлюченим тоном каже.
– Я розумію, ти мені, як бабусі не довіряєш!
І що б ви подумали, Іванна Василівна до сьогоднішнього дня через цю “недовіру” зі мною нормально не спілкується. Все через зуби.
Як їй пояснити, що вона не права? Я так не люблю такого роду ситуацій. Та й зі свекрухою все життя мирно жили, а тут на тобі…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
