Ми з чоловіком разом сім років, у нас підростають дві донечки. Живемо в столиці.
Чоловік дуже любить море, тому кожного року на морський відпочинок їздимо всією родиною. А моє коріння – з Карпат, тому я навесні і ранньої осені їжджу з дітьми в гори. Чоловік не проти, він в цей час працює, та й майже байдужий до гірських пейзажів. А для мене це – повітря і життєва енергія.
Їздимо ми з дівчатами не у моє рідне село, де в мене нікого з родичів вже не залишилося, а інше дуже живописне містечко, у садибу до моєї університетської подруги. У неї дуже затишно, краєвиди чудові, розваг вдосталь.
І ось два роки тому я покохала тут Василя… Він тримає коней, займається організацією кінних прогулянок.
Знає тут кожну гору, кожен схил, кожну полонину і кожен камінчик. Мені з ним так добре, так затишно, так… казково. Ми наче чуємо думки один одного, навіть слів не треба…
У Васі гіркий недовгий досвід сімейного життя, вже багато років він сам, займається улюбленою справою, спілкується іноді з єдиною донечкою.
Він пообіцяв чекати, доки ми з чоловіком виростимо доньок і я приїду до нього назавжди. Мені цього дуже хочеться… Старіти разом з ним тут, серед гір… Але я і… чоловіка люблю… Не знаю, як він це переживе, як сприймуть донечки… Я заплуталася.
Мені дуже добре зараз: мати родину й дім у столиці, їздити двічі на рік до Василя, в його обійми… І я знаю й розумію, що так довго тривати не може, доведеться обирати й приймати рішення. Але яке правильне?..
Сподіваюся, Небо й душа менгі підкажуть.
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
