Чоловік мій був дрібним чиновником в нашому місті. Я вийшла за Олександра заміж 2 роки тому, чоловік за мене старший на 12 років, у мене є дочка від першого шлюбу. Чоловіком і нашою родиною я задоволена.
14 місяців тому чоловік, я тепер розумію, чому, вирішив, що треба переїхати жити нам до іншої країни. Я вагалася тоді, але зрештою погодилася.
В Україні ми жили досить добре. Квартира, 2 машини, обоє працювали, зарплати нормальні, не шикували особливо, але на все вистачало. Але наприкінці позаминулого року чоловік почав наполягати на виїзді, бо за кордоном буде більше перспектив і можна буде покращити якість життя.
І ми переїхали у Дублін. Чоловік роботу знайшов відразу, він вільно володіє англійською мовою, зарплата в нього начебто не маленька, але тут її вистачає тільки щоб заплатити на житло і купити продукти, оплатити рахунки.
Я вже більше року не можу знайти роботу, бо мову я особливо не знаю, агенції пропонують роботу тільки вдень, а я не можу працювати днями, бо мені потрібно дочку відводити до школи та забирати її зі школи. Все досі чекаю на пропозиції по роботі в нічні зміни на фабрику.
Друзів тут у нас немає, тільки знайома родина чоловіка, як допомогла нам з житлом на перший час, рідних тут немає, я просто не знаю, куди подітися й дуже сумую.
Я майже щодня намагаюся переконати чоловіка, що треба повернутися додому в Україну, там у мене все з роботою добре, йому роботу теж знайти буде не складно, адже дві вищі освіти має. Пояснюю йому, що не бачу сенсу тут сидіти, адже грошей, що він заробляє мало, а я роботу знайти не можу.
Пояснюю йому, що мені складно тут через те, що немає рідних та близьких людей, взагалі не бачу свого майбутнього в чужій державі. Але на Сашка мої доводи не діють.
Як мені його переконати повернутися додому, і чи варто це взагалі робити? Я просто відчуваю, що втрачаю тут свій час і себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.