fbpx

Чоловік мій Ігор був інженером. Я одружилася з його спокійним характером. Але після 7 років сімейного життя цей спокій почав набридати мені. Я дуже люблю романтику. Але «спокій» мого чоловіка позначувався і тут. Він зовсім не вплітав романтику у наші стосунки і цей стан вічного спокою змусив мене забути, що таке кохання. Нарешті я сказала йому своє рішення: Хочу розлучитися! – Припустимо, на вершині гори є одна квітка і ти знаєш, якщо зірвеш її – впадеш. Зірвав би ти її для мене знаючи, що це забере у тебе життя?

Чоловік мій Ігор був інженером. Я одружилася з його спокійним характером. Але після 7 років сімейного життя цей спокій почав набридати мені.

Я, як і багато жінок, дуже люблю романтику. Але «спокій» мого чоловіка позначувався і в цьому плані. Він зовсім не вплітав романтику у наші стосунки і цей стан вічного спокою змусив мене забути, що таке кохання.

Нарешті я сказала йому своє рішення: Хочу розлучитися!

Він глянув на мене здивованими очима і тихо спитав:

– Чому?

– Немає конкретної причини, просто втомилася, – відповіла я.

За всю ніч він не сказав жодного слова і думав. А його стан ще більше розчарував мене в ньому. Я була одружена з чоловіком, який навіть не міг нормально висловити своє невдоволення.

Нарешті він спитав:

– Що я можу зробити, щоб переконати тебе?

– Ось у тому й справа, – відповіла я. – Я передумаю, тільки якщо твоя відповідь на моє запитання влаштує мене. Припустимо, на вершині гори є одна квітка і ти знаєш, якщо зірвеш її – впадеш. Зірвав би ти її для мене знаючи, що це забере у тебе життя?

Ігор подивився на мене і сказав: Я відповім на твоє запитання завтра.

Цією відповіддю він загубив останню надію всередині мене і я остаточно переконалася, що прийняла правильне рішення.

Вранці, коли я прокинулася, його не було вдома. Ігор залишив порожню пляшку

молока та під ним записку:

«Кохана, я б не зірвав цю квітку тобі знаючи що не виживу…»

І знову розчарування але я продовжувала читати:

«Мені потрібні мої ноги, щоб бігти і опинитися вдома перед тобою, знаючи, що ти щоразу забуваєш свої ключі вдома.

Мені потрібні мої очі, щоб показати тобі дорогу, коли ти за кермом, знаючи, що ти вічно плутаєш дороги, незважаючи на те, що дуже любиш водити машину.

Мені потрібні мої руки, щоб тримати тебе за руку або обійняти, коли потрібна моя підтримка. Але якщо хтось любить тебе більше за мене, то я готовий піти і зірвати цю квітку для тебе, мила…»

Місцями чорнило на папері було розмазаним, я здогадувалася, що він плакав, коли писав це, і мої сльози теж почали капати на аркуш.

«Якщо ти прочитала і моя відповідь влаштувала тебе, то відчини двері. Я купив твій улюблений хліб із кунжутом та молоко. Чекаю, коли відчиниш двері»

Я побігла до дверей і відчинила їх. Ігор стояв там із хлібом та молоком. Я обняла його і знала – він любить мене найбільше на світі і ніхто не покохає мене так, як він.

Я вирішила залишити ту квітку на вершині гори.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page