fbpx

Чоловік мій Максим недавно звільнився з роботи, здогадайтеся чому? Щоб не мобілізували! Так, він має гарну “подушку безпеки”, бо віддав в найм свою стару квартиру бабусі переселенцям, але мене бентежить інше. Бере з них 10 000 гривень

Чоловік мій Максим недавно звільнився з роботи, здогадайтеся чому? Щоб не мобілізували! Так, він має гарну “подушку безпеки”, бо віддав в найм свою стару квартиру бабусі переселенцям, але мене бентежить інше – він постійно незадоволений життям.

У шлюбі ми ще недовго, менше п’яти років, але разом уже тривалий час, ще з університетських часів. Зовсім не розумію, як бути, і що робити, хочеться просто грюкнути дверима і піти.

Ми з чоловіком маємо гарну роботу, тобто тепер лише я.  Тоді , коли ми тільки зустрічалися, ще не чоловік Макс здавався ідеальним варіантом – розумний, гарний, спокійний, досить щедрий, кохав і турбувався про мене.

Коли ми побралися, перші роки теж було все добре. Працювали, квартиру купили, їздили відпочивати. Але якось я помітила, що почуття наші поступово остигають.

А зараз, коли Максим сидить вдома, стало зовсім нестерпно. Чоловік постійно не в настрої, став інертним і завжди похмурим, весь робочий тиждень і вихідні ми сидимо вдома, хоча я б хотіла, аби він зустрічав мене після роботи, щоб ми кудись ходили, з друзями, як раніше зустрічалися. Але Максим говорить, що зараз це все не на часі.

У мене таке враження, що він просто ховається.

Гроші на життя він має завдяки тому, що пустив квартирантів у квартиру своєї бабусі, ці люди переселенці, але не бідні, працюють віддалено, тому він з них за оренду бере 10 000 гривень, дві тисячі віддає своїй мамі.

Мене ж особисто бентежить те, що його не влаштовує майже все, що оточує: квартира наша, яка просить оновлення, хоча цілком хороша об’єктивно, район міста, люди.

До мене жодних претензій не пред’являє, я ж зі свого боку знову намагаюся підтримати, вказати на позитивні моменти, заспокоїти, якщо потрібно, але це все ніби не береться до уваги. Я вже втомилася лише віддавати якісь емоції, сама стаю якась незадоволена нашим життям.

Дітей поки що у нас немає, вирішили, що теж поки що не на часі. ЛЯ люблю чоловіка, але дуже не хочеться й надалі жити в такій обстановці, а потім усвідомити, що проґавила можливість жити щасливо. Враження, що живу не своїм життям.

Передрук без посилання на ibilingua.com.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page