Чоловік мій – захисник України, а я з двома дітками в Римі. Але я додому не хочу і мрію, що по закінченню війни він приєднається до нас.
До переїзду в Рим у березні цього року я працювала журналісткою, зараз теж продовжую прцювати на фрілансі .
Репеїзд для мене – це, перш за все, безпека дітей і культурний досвід: я вже трохи дізналася про країну, знайшла нових знайомих.
В основному мову я вчу вже на практиці, після приїзду, хоча трохи вивчала італійську й раніше. В Італії інакше не вийде: дуже мало хто розмовляє англійською.
Коли ми переїхали, я навіть не уявляла, що робитиму в Римі. Хоча формально заняття у мене було, я пишу для кількох українських видань. Щиро скажу: мені й раніше хотілося пожити у Римі.
Найголовніше – я зрозуміла, що в новій країні можна починати з нуля, і це не страшно. І якщо ти в принципі готовий працювати, то зможеш пробитися скрізь і витримати все.
Підробляю також кілька годин на день офіціанткою. Немає нічого принизливого в тому, щоб працювати за фахом після переїзду, та й поганих професій у принципі не існує. Будь-яку роботу можна робити добре і в будь-якій можна бути чудовою – це підтверджують тут всі українки, яких я знаю. Тим більше, що в Італії офіціант – це шанована професія, а не робота на канікули чи на якийсь час.
У ресторанах часто подають страви дідусі, які працюють роками. Вони професійно виконують свої обов’язки: майстерно обслуговують клієнтів і носяться по залі з величезною швидкістю, хоча їм уже за 70. При цьому вони заробляють хороші гроші і не дуже переймаються тим, чи мають вищу освіту: важливіше, щоб робота була до душі.
Рим – моє місто за духом. Для мене при знайомстві з містом відчути це найважливіше.
Римом треба гуляти, його потрібно відчути – туристи часто це упускають: коли мало часу і треба все встигнути, складно сповільнитися і просто поблукати. Намагатися побачити все у будь-якому випадку марно: до Риму можна приїхати десять разів і все одно не обійти його весь.
І, звичайно, варто бути чесним із собою: якщо нецікавий Ватикан, немає сенсу витрачати на нього цілий день.
Я раджу налаштуватися тим, хто їде сюди, по-іншому: у Римі, щоб потрапити до музею, досить просто вийти з дому та помічати деталі. Ось, наприклад, антична колона у сучасній будівлі. А ось зовсім непомітна забігайлівка – але саме в ній можна провести найкращий вечір у житті. Не знаючи міста, знайти такі місця в центральних кварталах складно, для цього я багато спілкуюся з місцевими.
Щоб відчути Рим, варто поспілкуватися з його жителями чи хоча б спостерігати за ними. Римляни – відкриті, крикливі, навіть грубуваті, але дуже душевні.
Можна оселитися в якомусь кварталі типу Трастевері, де будинки з дерев’яними стелями та цілодобовий гомін. Там відкриваєш вікно і чуєш у ресторанах брязкіт келихів, гучні розмови і розумієш: ось він, Рим!
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
