Чоловік Богдан на передовій, мені 28 років, донечці скоро виповниться 7 років. Я її народила сама, бо її батько мене покинув. Батьки тоді допомагали, але мати постійно говорила, що я не думаю головою і таке інше.
Згодом я вдруге вийшла заміж, Богдан дуже хотів дитинку, але кілька років не виходило. Два місяці тому він приїхав у відпустку. І ось тепер я при надії.
Зараз я працюю на добрій роботі, отримую пристойну зарплату, ми оформили мнавіть іпотеку. Богдан мене любить і мою дитину любить, називає її своєю дочкою.
Зараз він служить, купив мені машину, робимо ремонт у моїй квартирі. Бувають іноді розбіжності щодо дрібниць, але відразу миримося. зараз взагалі суперечки не на часі.
Останнім часом моя мама почала говорити мені, щоб я не надумала більше народжувати, бо раптом чоловік мене покине, квартиру відбере, не повернеться зі служби, раптом втікати з країни доведеться й таке інше.
Вчора мені цілу лекцію прочитала на цю тему.
А ле я вже при надії! Чоловік знає про дитинку, він дуже радий. А я не знаю. Я теж рада, але як уявлю, що треба мамі повідомити і як вона відреагує, так відразу сльози навертаються. Я ще першого разу все вислухала від неї, не хочу знову повторення.
Народжуватиму однозначно, але як повідомити батьків? Просто не знаю, як наважитися на розмову з мамою.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
