fbpx

Чоловік не любить відпочивати, він – фанат своєї роботи, справжній трудоголік. За 7 років нашого шлюбу він жодного разу зі мною і дитиною нікуди не з’їздив. Зате свекруха з чоловіком щороку нав’язують мені у відпустку компанію його сестри Віолети. Влаштувала сцену бармену, не ночувала в номері, влаштовувала танці на столах. Але свиней і курей Віола від мене не очікувала

Чоловік не любить відпочивати, він – фанат своєї роботи, справжній трудоголік. За 7 років нашого шлюбу він жодного разу зі мною і дитиною нікуди не з’їздив. Зате свекруха з чоловіком щороку нав’язують мені у відпустку компанію його сестри Віолети.

Сестра чоловіка, Віола, виступає в ролі охоронця моєї моральності. Хоча я жодного разу не дала чоловікові привід сумніватися в моїй вірності. Я думаю, Віолета з мамою, Оленою Сергіївною, навмисне накручують мого чоловіка, щоб Віола відпочивала за наш рахунок.

Вперше, коли я зібралася в Єгипет, я категорично відмовилася брати її з собою. Тоді чоловік мало не подав на розлучення:

– Раз ти не хочеш брати Віолету, значить, ти їдеш не просто так.

Я виразно чула в словах чоловіка нотки свекрухи, ніби це говорила вона, тільки голосом мого чоловіка.

На відпочинку Віолета вела себе неприпустимо: влаштувала сцену бармену, не ночувала в номері, влаштовувала танці на столах. Мені було соромно виходити з номера: мені здавалося, що всі показують на мене пальцем і кажуть:

– Ось вона, подружка цієї невихованої і розпещеної дівулі. Напевно, така ж, як вона.

Коли ми приїхали додому, Віолета перевернула все з ніг на голову: що я вела себе зухвало, а вона мене зупиняла. Приписавши мені частину своїх витівок, вона остаточно налаштувала Олену Сергіївну проти мене. Чоловік, знаючи свою сестру, мені повірив. Але все рано, відпускати мене без неї, навіть уже з дитиною, він відмовився категорично.

Не думайте, що я сиджу у нього на шиї і що хто платить за квитки, той і командує парадом – я тоді працювала і з 20 років я щороку їздила у відпустку, відкладаючи гроші протягом року. До заміжжя подорожі були метою і головним задоволенням мого життя.

Перша поїздка з Віолетою нітрохи не відрізнялася від інших. Кілька років тому я зробила перерву в подорожах – народила, потім годувала дитину, а коли дочка була зовсім крихіткою, я не хотіла тягнути її з собою.

Віолета теж народила, наші діти погодки, моїй дочці – майже три роки, її доньці – два з половиною.

В цьому році мені зателефонувала бабуся, мати мого батька, яку я не бачила з моменту розлучення батьків. Тато після розлучення забрав свою маму і вони переїхали в Одесу, купивши там квартиру. Старість прийшла, а я – її єдина онука. Вона побажала познайомитися з правнучкою.

Цю поїздку можна було б назвати відпочинком з натяжкою – все-таки ми з донькою їхали знайомитися з її прабабусею. Але чоловік наполіг, щоб Віолету і її дитину я взяла з собою. Він, як завжди, був готовий повністю її проспонсорувати. Передбачалося, що ми поїдемо на моїй машині, змінюючи одна одну за кермом. Я заперечувала, намагалася відрадити Віолу:

– Віолето, ми їдемо до моєї бабусі. Будь ласка, відмовся від поїздки, тобі ж самій буде не цікаво, – просила я сестру чоловіка.

– Я що, на нерозумнусхожа? Від сплаченого відпочинку відмовлятися? Та й ти за дрібнотою доглянеш, поки я відпочиватиму, – відповідала Віола.

Її задумка була зрозуміла: поки я буду киснути з бабусею і її дитиною, вона буде розважатися, знову пустившись у всі тяжкі. Ну ні!

І ось день Х настав – речі були зібрані, автокрісла встановлені, можна вирушати в дорогу.

Ось тільки їхали ми не в саму Одесу, а в глухе сільце до моєї другої бабусі. Автобуси туди не ходять, а до найближчої станції близько двох годин пішки. Все село – чотири хати, в яких живуть місцеві жителі, решта будинків – дачники. Ні, ну а що? Я її відмовляла, казала, що ми їдемо до бабусі. Просто не уточнила, до якої саме.

Під’їхавши до будинку бабусі, я заглушила машину і забрала ключі. З Віоли станеться мене тут кинути і умотати назад.

– Ми тут на ніч зупинимося? У цій халупі? – скривила ніс Віолета.

– Ні, ми приїхали. Тут живе моя бабуся. Поздоровайся зі своїм будинком на найближчий час, – хмикнула я.

– Але це ж не Одеса! – вигукнула Віолета.

– А хто тобі сказав, що я їду в Одесу? Я відмовилася від запрошення тієї бабусі і погодилася на запрошення цієї. Я тебе, між іншим, відмовляла від поїздки. Розташовуйся, почувайся як вдома. До речі, в будинку бабусі діє правило: хто не працює, той не їсть! – засміялася я.

Віолета взяла з собою тільки купу суконь і туфель на шпильці. Тяжко їй буде в городі в такому взутті колупатися.

Чоловікові моєму вона вже зателефонувала, поскаржилася, той тільки розвів руками. На станцію я її не повезла, незважаючи на всі вмовляння. Захоче – пішки піде. Ключі від машини вона вже намагалася викрасти. Злиться – другий день голодна сидить, працювати не хоче. А у моєї бабусі не розслабишся, вона у мене така.

Дівчата щасливі – курчата, поросята, кози, кролі, річка поруч – за вуха в хату не затягнеш. Свіже повітря, краса. І що Віолеті не відпочивається? Адже вона так хотіла скласти мені компанію! Сподіваюся, я як слід провчила сестру чоловіка і надалі літатиму на моря без Віолети.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page