Я дуже любила Максима, тож без зайвих роздумів погодилася вийти за нього заміж. Рідні тоді довго відмовляли мене від цього кроку. Казали, що я поспішаю. Переконували, що він мені не пара, що він не має ні житла нормального, ні автомобіля, ні навіть хорошої освіти. Та я нікого не слухала – кохання ж.
І вже перші місяці спільного життя змусили мене замислитися над тим, чи не помилилася я. Ми не вилазили з боргів, зарплати чоловіка ледь вистачало на все потрібне. Причому перспектив було видно. Йому на роботі ніякого підвищення не світило. Навіть у мене з моєю вищою освітою було набагато більше шансів досягти успіху.
Почалися непорозуміння з Максимом. Чоловік хотів, щоб я влаштувалася на першу ліпшу роботу. Але мене це не влаштовувало, адже за копійки я працювати не збиралася. Менш ніж за рік я вирішила, що з мене досить, подала на розлучення.
Минуло вже дев’ять років. За цей час я так і не змогла збудувати кар’єру, про яку мріяла. Робота є, але вона не приносить задоволення, та й зарплата середня. Встигла за цей час ще раз невдало вийти заміж. Дітей ще немає. Словом, повний морок.
І тут кілька тижнів тому я натрапила на першого чоловіка у соціальній мережі. Мабуть, він нещодавно зареєструвався, і рекомендації щодо якихось своїх параметрів вирішили запропонувати мені його додати до друзів. Я з цікавості зайшла на його сторінку і обімліла.
Так, там було не так багато фотографій. Але навіть тих, що були, було достатньо, щоби зрозуміти, що Максим живе зовсім новим життям.
На одній світлині він сидить у кафешці Мілана, на іншому фото вже позує на тлі визначних пам’яток Лондона. Гарно одягнений, доглянутий, задоволений життям, упевнений у собі. Я повірити не могла у таке перетворення.
Тепер собі місця не знаходжу. Розповідала про це і подругам, і рідним. Але вони не розуміють мене. Просто кивають головами, мовляв, всяке буває, життя непередбачуване. До них не доходить, яке спустошення я відчуваю.
Думаю весь час: може, чи варто спробувати відновити ці стосунки? Ми ж із Максимом не чужі люди, довго були разом, любили одне одного. Часто роздумую, що сказала б йому під час зустрічі.
А якщо я йому зізнаюся, що вважаю те розлучення помилкою? Чи вийде у нас знову бути разом? На його світлинах я ніде не побачила родини, дружини чи дітей.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
Недавні записи
- У нас з чоловіком трикімнатна квартира, в якій підростають троє діток. Я майже все встигаю робити сама, але була у мене одна давня мрія. Ми якраз ремонт в кухні зробили, і тиждень тому на день народження чоловік мені її таки подарував. Але відтоді зовсім зіпсувалися у мене взаємини зі свекрухою, Марія Павлівна наче сказилася! Здавалося б, усі мають бути щасливі, але ні. Свекруха її просто не переносить! За її нацькуванням і нашіптуваннями я тепер – погана господиня! Вони, мовляв усю молодість мили в тазиках та холодній воді по гарнізонах – і нічого! Виростили і вижили, не те що деякі, яким аби електрику накручувати. І тут настав апогей. Мені видали старовинну металеву радянську м’ясорубку
- Ми з Петром чекаємо на поповнення, другу дитинку, швидше за все – на дівчинку. Я зарані придумала ім’я, але вся родина з обох боків проти, мені дуже прикро! Я завжди хотіла, аби мою донечку саме так звали. Знайома на дитячому майданчику взагалі зафукала це ім’я, що не гарне і взагалі й казна й що! Мені прикро, мало не ридаю. Ще й до всього свекруха настирно Машу пропонує, прямо дістала уже. Мене саму назвали на честь бабусі Алевтиеною, бо моя мама посоромилася перечити в чужому будинку, адже жила в невістках
- Я як побачила, що син мій ранком встав перший, пішов на кухню і потім поніс у спальню невістці каву з канапками з червоною ікрою – так у мені скипіло все! Розмова з ним і Юлькою не дала результатів, тому і подзвонила свасі. Такого я ще не чула на свою адресу
- Мені вже й не хочеться до своєї родини на Закарпаття їздити, щиро кажу. І все через дітей, яких вони собі там понароджували. А я живу інакше, і коли мене обліплюють ці всі діти – сестри, брата, а мама насідає – коли вже ви, вам по 36 років??? – у мене просто все закипає. Та ніколи!
- Мені так і хочеться щоразу запитати в свекрів, до яких ми іноді їздимо в село: навіщо вам три огороди??? Горбатяться на них і майже все роздають сусідам! Ми мало що беремо з собою, коли вони нам дають, бо ми стільки того всього не їмо, але вони не розуміють, що крім картоплі, буряків, капусти і качок ще щось можна їсти в цьому житті