Мій чоловік працює у державній сфері, а в мене вже 5 років свій манікюрний салон. Коли ми чекали на появу нашої донечки, ми довго думали, обговорювали і вирішили, що у декретну відпустку піде він, а не я. Бо мій бізнес приносить в родинний бюджет більші гроші, ніж його робота.
Так і зробили. Звісно, десь місяць після народження Захарчика я провела дома, лише іноді на роботу навідувалася. Ну а потім, як ми і домовилися, я вийшла на роботу на повний день, бо я на рівні працюю зі своїми двома дівчатами, яких взяла на роботу в салон.
І що ж ви думаєте з усього цього вийшло?
Повертаюся я додому з роботи – дома не прибрано, речі розкидані, їсти не наготовлено… Бо він, бачте, не встигає! А як тисячі мам доглядають за немовлятами і справляються з домашніми обов’язками?.. Мені ж самій доводиться після роботи ще й готувати, прати, прасувати, прибирати…
Почали ми через це сваритися. І знаєте, він нічого кращого не придумав, як звернутися, коли мене немає вдома, до моєї мами! Вона пенсіонерка, живе не далеко. Займається репетиторством, а кожну вільну хвилинку мчить до нас побачитися та погратися з онучком. От тільки вона не цим займається, а робить хатню роботу в нашому домі в той час, поки чоловік гуляє з малим, вкладає її спати або годує…
Приїжджаю я – а мама біля плити чи з пилососом і шваброю.
Вона звісно говорить, що їй не важко, що робить все за власним бажанням і це її не обтяжує, але я з таким розкладом не згодна.
По-перше, у мами є своє життя і свої справи вдома. По-друге, хіба це малося на увазі під «татусевим декретом»?
Я вже дивлюся і думаю: чи потрібен мені взагалі такий чоловік? Я то його люблю, але ось повага поступово кудись зникає…
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!