Чоловік Оксанин порахував вартість всіх іграшок, які він купував їхньому синові. І в цій історії все прекрасно: і чоловік поганий, і нещасна мати, яка «з останніх сил», немов коняка, тягне на собі весь будинок, розриваючись між роботою і миттям підлог. Але я ж так не можу, мені треба розібратися. Знайшов цього «чоловіка» у Фейсбуці. Пишу йому: мовляв, коментуй, давай! і він відповів. Не відразу, але відповів.
У нас на роботі є жінка, регулярно жаліється всім на свою непросту долю. З кожним разом історії все дивовижніші і яскравіші.
Вчора Оксана вилила на нас з колегами чергову порцію. Я б і радий б не чути цих оповідок, але їдальня на всіх співробітників одна, а в навушниках за столом сидіти не можу – колеги не зрозуміють.
Отже, цього разу була історія від нашої Оксани про те як, чоловік рахував вартість іграшок, куплених дитині.
Сидячи за сусіднім столом, я вже пошкодував, що вибрав борщ і овочеве рагу з м’ясом (їх швидко з’їсти не вийде, довелося всю її розповідь слухати).
Одним словом, як ви зрозуміли, чоловік Оксанин порахував вартість всіх іграшок, які він купував синові. І в цій історії все прекрасно: і чоловік поганий, і нещасна мати, яка «з останніх сил», немов коняка, тягне на собі весь будинок, розриваючись між роботою і миттям підлог.
Були, як і годиться, – підтримка у вигляді співчуття жінок-колег і засудження дій її чоловіка від наших місцевих мачо. Все це Оксана отримала, можна йти працювати далі. Але я ж так не можу, мені треба розібратися. Знайшов цього «чоловіка» у Фейсбуці.
Пишу йому: мовляв, коментуй, давай! і він відповів. не відразу, але відповів.
…Біля виходу з їхнього двору є газетний кіоск. У ньому, крім газат-журналів, продається багато всякої всячини. Тут тобі і ручки-олівці, і кульки-хлопавки, а головне – іграшки. Всі бачили одноразові машинки, лялечки і інші китайські дрібниці. Моя дружина якось купила нашій дитині таку іграшку, так я їй просто дав понюхати ту цяцьку, а від іграшки хімією пре настільки, що вона сама викинула її в сміття і жодного разу більше такого не купувала.
А ось чоловік нашої “страдниці” не зміг їй пояснити, що не можна таке купувати. Ну звичайно, коли хочеш, щоб дитина щось зробила, куди простіше пообіцяти купити дрібничку, ніж поговорити з дитиною і роз’яснити обов’язки і необхідність. Так і робила Оксана.
Ось таким чином вона близько 200 днів на рік щодня купувала в цьому кіоску всяку нісенітницю, щоб дитину в садок відвести, щоб в поліклініку сходити, та, нарешті, просто тому, що повз кіоск той йшли…
Кожна іграшка мінімум 20-50 гривень. І тривало це 7-8 років! Все в цінах з 2000-х. У перерахунку на нинішні гроші на рік виходило не менш тисячі доларів на іграшкове сміття з газетного кіоску! Не на потрібні речі, не на ліки або їжу, навіть не на нормальні іграшки, які вже дорослому хлопцю навіють спогади про безтурботне дитинство, а на одноразове сміття!
Ось, виявляється, які покупки і їхню вартість пригадав чоловік цієї жінки, виносячи на смітник старий диван.
У ніші дивану накопичилося неабияка частина цього забутого іграшкового мотлоху. Ну, я б не був собою, якби не дав подальший хід цій історії. Виклав всі коментарі її чоловіка в наш корпоративний чат, де в розділі вільного спілкування вже щосили йшло обговорення теми «Чоловік порахував вартість іграшок, куплених дитині».
Робота фірми зупинилася. П’ятниця – короткий день. Глянув на ранок понеділка – а вони все пишуть… Ото завелися тітки!
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
