Чоловік пішов служити, а я з дитиною живу зараз у Львові в квартирі, з якої, як мені, мене намагаються вижити.
Квартира ця бабусі чоловіка та свекрухи, самі вони там не живуть, бабуся приїжджає раз-два на місяць, свекруха живе в іншому регіоні. Я залишилася сама, в новому для мене місті, і тут почалося.
Свекруха просить бабусю відключити кабельне телебачення, щоб «заощадити електрику», бабуся приїжджає частіше і наводить свої порядки: миє брудними ганчірками всі поверхні, нібито я нікудишня господиня, але відкрито ніколи цього не говорить, хоча я знаю що з іншими родичами вона саме так про мене і каже, бо був випадок, коли вона випадково попалася на телефонній розмові.
Вимикає за мною світло, навіть якщо мені потрібно через 10 секунд повернутися до тієї ж кімнати. Так ось, ще у неї стало звичкою в туалеті не змивати за собою, я чесно в осаді.
Робити Галині Сергіївні зауваження мені не дозволяє виховання. Вона ходить у взутті, коли нас немає вдома, вся квартира потім в піску, бруду. Мити за нею немає жодного бажання, причому я відчуваю, що це все робиться навмисне.
У ванні теж дуже багато піску та бруду, вона приносить свої банки-склянки з незрозумілими миючими засобами, які не викликають довіри, хоча ми просили цього не робити. Мені стає моторошно від цього всього, але винайняти зараз окреме житло для мене і чотиримісячної дитини ми зараз не потягнемо, а в Харков повертатися немає можливості.
Нещодавно надійшло повідомлення від свекрухи «А ти де зараз, на вулиці чи в нас?» Що це за питання? Ну я їй пишу «На прогулянці з диною, а що трапилося?» , вона мені у відповідь: «Та сусіди мені пишуть, переживають, що у нас вікна всі відчинені».
Це ж треба, за мною ще й сусіди стежать і доповідають. Я питаю, невже вони не знають, що там я живу, а вона як ні в чому небувало відповідає, так вони переживають мовляв.
А ще випадок. Нещодавно свекруха дзвонить мені з пропозицією «тобі напевно там погано самій жити, треба дівчинку до тебе якусь підселити». Тут я вже попросила чоловіка з нею поговорити, щоб його мама відмовилася від цієї ідеї, поки з малим тут. Тепер я здогадайтеся, яка.
Ми з нею про це не говорили, мої батьки (вони залишилися в селі на Харківщині) так само в ступорі, як і я.
Єдине, що залишиться – конфліктувати, але все їм висловити, ікше я тут жити не зможу. Мені взагалі не подобається, що бабуся має доступ до квартири, в ній багато речей наших спільких і особисто чоловіка, які ми змогли забрати, а, знаючи бабусю, впевнена, що вона може щось зіпсувати.
Забула сказати, що комунальні я повністю оплачую.
Підкажіть, чи має сенс взагалі відкритий конфлікт, чи краще перетерпіти? Але ж невідомо, на скільки ми тут зависли і коли зможемо з’їхати, але я вже зараз хочу. У мене вже багато накопичилося втоми емоніональної, хочеться мінімізувати сутички, але й не виглядати ганчіркою. Я бути? Чоловіку точно зараз не до цих побутових моментів…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.