Чоловік сердився, бурчав, але старанно мив посуд, який скупчився в мийці.
Я вийшла заміж досить рано з великого кохання. Жили ми спокійно, без сварок та конфліктів. Із самого початку не стали обтяжувати рідних та переїхали на орендовану квартиру. Потім трохи підкопили і взяли іпотеку. Три роки не доїдали, не допивали, але виплатили в три рази швидше, ніж належало.
Женя завжди мені у всьому допомагав. У нас підростав син Ромчик. Більше дітей ми поки що не планували. Я ходила на роботу, займалася із сином уроками, у вільний час малювала. Чоловік зрідка зустрічався з друзями та ходив у лазню. Словом, все як у всіх.
Свекруху у наших проблемах я ніколи не звинувачувала. Так я була вихована. Усі ми розбиралися між собою. Посварилися – помирились.
Свекруха мені нічого ніколи не висловлювала. Взаємини у нас були поважні та рівні.
І раптом почала я відчувати якесь нездужання. Все складніше мені було вставати з ліжка, все важче працювати. Приходила додому та падала овочом на ліжко. Дуже сильно схудла, під очима кола.
Чоловік спочатку списував усе на втому. Постійно допомагав по дому, готував їсти та мив посуд. Потім він уже починав злитися, зустрічаючи щодня повну мийку посуду.
– Давай сходимо на переірку! З тобою щось не так… — розгублено запропонував він мені одного чудового дня.
І я пішла. Робили багато обстежень, але всі вони нічого не могли прояснити у моїй ситуації.
І раптом… Почалося моє лікування. Тривале. Дороге. Чоловік усіляко підтримував, допомагав. Свекруха часто забирала онука до себе.
З кожним днем чоловік все далі віддалявся від мене. Він продовжував мені допомагати, але це була зовсім чужа мені людина, яка жила своїм життям.
Одного дня лікар запропонував мені вихід. Майже стільки ж стояла наша двокімнатна у центрі.
Я прийшла додому і почала радитись із чоловіком. Той довго і пильно дивився на мене, а потім сказав:
— Значить продаватимемо! – і опустив голову.
Раптом у нашу розмову втрутилася свекруха.
– Та що це таке? Куди ти потім? Тобі ще сина треба піднімати! Що ви всією клуною до мене переїдете? Ні! Думайте головою! Обоє!
Ось вона і відкрила своє справжнє обличчя. Скільки років приховувала його… Мабуть, мама Жені вже й хустку чорну приготувала. Мабуть, чекає.
Я пропалом вилетіла з квартири і пішла до парку. Там мене наздогнав телефонний дзвінок брата. Ми були зведеними – один батько та різні мами. Славика ростила моя мама.
Ми ніколи особливо не дружили. Може, вся справа була в різниці у віці, а може, через його дитячу образу, що в мене мама є, а в неї немає. Хоча моя мама намагалася всім догодити Славику, і він дуже трепетно ставився до неї. Коли не стало батьків, ми спокійно продали будинок і розділили гроші навпіл.
— Ти чого ревеш? Я зараз приїду! – Сказав Слава і кинув трубку. За півгодини я вже сиділа на його кухні.
— Чого ти впадаєш у відчай? – здивовано спитала Рита, дружина Слави. – Може, це якраз і допоможе! Слава, давай квартиру виставляти на продаж. Треба твою сестру рятувати!
Я рота відкрила від подиву. Рідний чоловік і свекруха не захотіли мене рятувати, а стороння людина з півслова погодилася. Поки я сиділа, Рита вже розмістила оголошення.
— А де ж ви будете жити? – запитала я.
— Ми поки що на орендовану підемо. Потім візьмемо іпотеку! Ти, головне, одужуй і ні про що не турбуйся! Ми здорові – на нову квартиру заробимо, а тобі сили треба!
У мене починалося нове життя. Завдяки моєму зведеному братові, який виявився навіть найріднішим.
Квартиру мої родичі швидко продали. Мені це справді допомогло. Усі гроші я віддала назад Славику. Він зміг узяти на них іпотеку. Зараз я із сином живу у… тещі мого брата. Галина Василівна виявилася дуже приємною жінкою. Вона ставиться до нас, як до рідних.
З чоловіком я розлучаюся. Побачивши мене за півроку, він запропонував почати все спочатку.
— А якщо все повернеться? Що тоді? Ти ж дав мені зрозуміти, що тобі та твоїй мамі потрібна лише здорова дружина, – різко відповіла я.
Рита допомогла влаштуватись мені до себе на фірму. Я хочу якнайшвидше продати квартиру, нажиту в шлюбі, і взяти собі щось своє. Брат і невістка відмовилися приймати від мене гроші назад.
Всі ці події дуже згуртувало нас. Тепер я знаю, хто є моя справжня сім’я: родина брата, Галина Василівна і мій Роман. Все інше – по переду. Сподіваюся, все буде добре. І для мене, і для тих, кого я люблю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
