Вчора чоловік сказав, що його мати цієї осені на пенсію зібралася виходити.
Нічого особливо в цьому немає, але свекруха впевнена, що їй тепер повинен допомагати син, адже на саму пенсію прожити неможливо. Вона, принаймні, не звикла. Щомісяця він зобов’язаний підкидати тисяч п’ять-десять.
Свекрусі влітку виповнилося шістдесят три років. Вона звичайна, нічим не примітна жінка із зайвою вагою і купою болячок. Виглядає на свої роки і навіть старше. Давно живе сама в двокімнатній квартирі, нічим не цікавиться, хобі не має. Якщо, звичайно, не рахувати за хобі плітки про сусідок і подруг.
Відразу після весілля півтора роки ми жили у свекрухи, поки вирішували своє житлове питання. Спільне проживання було складним і відносини наші з нею відтоді так і залишилися напруженими. Роз’їжджалися зі скандалом, і майже рік потім не спілкувалися.
Згодом відносини поступово трохи налагодилися, звичайно, але близькими і рідними людьми ми так і не стали.
Коли народилися внуки, мати чоловіка трохи допомагала, але без особливого завзяття. Якщо просили посидіти, не відмовлялася, але ініціативи ніколи не проявляла. Та й ми зверталися до неї тільки в абсолютно безвихідних ситуаціях.
Кілька разів вона забирала дітей з садочка, тиждень сиділа зі старшим, поки я нарождувала другого.
Потім якось раз зі старшим ми в лікарню потрапили, а вона залишилася з молодшим, однорічним. А, ну ще в останні три роки собакою нашої займається, коли ми їдемо у відпустку. Ось і вся допомога.
Я вважаю, що ми з чоловіком чудово впоралися і без її допомоги. Дітей виростили, їм уже тринадцять і дев’ять років, іпотеку за свою квартиру виплатили, дачу купили. У планах – упорядковувати дачу і брати ще одну квартиру, на майбутнє. Хоча б невелику. Може бути, дітям на старт, може, собі на старість.
Зараз зі свекрухою підтримую важливий нейтралітет, вітаємо один одного зі святами кілька разів на рік. В основному вона спілкується з сином. Дзвонить, дізнається новини, повідомляє свої.
А тепер ось у свекрухи пенсія на горизонті, і вона, виявляється, чекає допомоги від сина. У неї одних постійних ліків на кілька тисяч щомісячно. Плюс потрібно купувати харчування, взуття, одяг, господарські товари, оплачувати житлово-комунального господарства, стригтися, ремонтувати взуття та лікувати зуби.
І це ще далеко не повний перелік витрат, звісно. Всі пенсіонери якось живуть же! Мої батьки, наприклад.
Вони взагалі в області, у них пенсія копійчана. І вони навіть не думають просити грошей у мене. Та я впевнена, навіть якщо я раптом здумаю їм щось давати, вони відмовляться навідріз. При цьому якось не бідують. Ліки купують, одягаються, харчуються нормально.
Ми з чоловіком працюємо, але наші доходи розписані вже давно, і викроїти з бюджету десять або навіть п’ять тисяч щомісяця вельми проблематично. Ні, можна, звичайно, якщо не їздити у відпустку два рази в рік, або скасувати спорт у дітей, або закинути дачу, або не брати в іпотеку квартиру…
Чоловік каже, що значить потрібно урізати доходи, їздити у відпустку раз на рік, а дача і так постоїть. Все-таки це мама, і відмовити їй у допомозі він не може. Чоловіка свекруха ростила сама з дванадцяти років. Але я не бачу в цьому особливого героїзму. Ніяких особливих вкладень свекруха не робила, чоловік навчався безкоштовно, влітку в таборі, після уроків – в групі продовженого дня. Власне, як всі діти того часу.
Я терпіти цього не збираюся. Сказала, що якщо не може відмовити, нехай шукає додатковий заробіток. Без урізання витрат на сім’ю. А що? Я вважаю це справедливим. Твоя мама – це твій обов’язок, причому тут я і діти?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
