Коли я вчилася в шостому класі, мене перевели в нову школу. Ми з батьками переїхали, а до старої було дуже далеко добиратися.
Найбільшим шоком для мене стала шкільна їдальня. Кухарка, дама невизначеного віку, великою залізною ложкою зважувала пюре прямо на вагах, а потім відскрібатися його в тарілку і ставила на роздачу.
Котлета, що впала на підлогу, з покер-фейсом піднімалася і складали назад в тарілку. Розсип столових приборів на підносі, на яких чітко виднілися відбитки її пальців, бе.
У кухарки був син, він навчався тоді у восьмому класі. І варто було йому з’явитися в їдальні, як лунав радісний крик:
– Арістархушка! Швидше, підемо, я тебе погодую!
Над ним сміялася вся школа. Повненький, в окулярах, говорили, що з п’ятого класу він ходив в школу в тому й самому одязі. Я чула, що спочатку йому штани і кофти підгинали, потім він носив як є, а в 9 класі рукав його кофти закінчувався сантиметрів на 10 до зап’ястя.
Подейкували, що всім недругам Аристарха його мати-кухарка плювала в суп і в розведений яблучний сік. Тому сміялися над ним за очі.
Він пішов зі школи після 9, разом з ним звільнилася зі шкільної їдальні і його мати, а я закінчила там 10-11 класи і поїхала в інше місто. Про цього Аристарха я і думати забула.
Але кухарка немов закарбувалася в моїй пам’яті. Огрядна жінка з м’ясистим пальцями. Вона довгий час була героїнею моїх нічних кошмарів.
Я не стала повертатися додому після інституту. Там же я познайомилася з Дмитром. Ми зняли квартиру і стали жити разом. Завдяки щасливому випадку, ми з Дімою були родом з одного міста. І навіть вчилися в одній школі. Але я його не пам’ятала.
Ми розписалися, не ставши влаштовувати балагану з нашого свята. Потім взяли кредит на машину. Я завагітніла і пішла в декрет. Мої батьки часто до нас приїжджали, а сім’я Діми йому навіть не дзвонила. Як розповідав чоловік, його мати знову вийшла заміж і народила дитину, коли самому Дімі було 17.
Пару місяців назад компанія, де працював Діма, збанкрутувала і мій чоловік залишився без роботи. Він вирішив продати квартиру, погасити кредит і повернутися в рідне місто. Я ледве-ледве його вмовила не чіпати житло. Здати і переїхати – так, як варіант.
Так ми і зробили. Жити стали у моїх батьків, дочку пристосували в садок, самі знайшли роботу. І тоді-то і відбулося моє знайомство зі свекрухою – нас запросили в гості на чай з пирогами. Діма упирався як міг – не хотів йти. Але я його присоромила і він погодився сходити до матері в гості.
Я зайшла в похмуру квартиру. Розруха, облізлі шпалери, якісь дерев’яні ящики. Серед цієї пишноти – 16-річна нафарбована дівчина, скривилася при нашому виді. І та сама шкільна кухарка на кухні!
– Арістархушка! Дорогий мій, що ж ти так довго не приїжджав! А це хто у нас? Чия така маленька гарненька дівчинка, а? Така солоденька, що я зараз її з’їм! – все той-же противний голос, пригрозивши поїданням, довів мою дочку до істерики.
Я обняла дитину і почала заспокоювати.
– Мамо, я – Діма! Запам’ятай вже! – невдоволено буркнув чоловік.
І тут до мене дійшов весь жах ситуації. Той самий Арістархушка став моїм чоловіком, а кухарка зі шкільної їдальні – моя свекруха.
Я заспокоїла доньку. Свекруха почала чистити для неї яблуко. В процесі чистки, по стіні повз павук. Свекруха прихлопнула його долонею, і, як ні в чому не бувало, почала чистити яблуко далі. А почистивши, відразу вручила його дитині.
Я схопила дочку і кулею вилетіла з квартири, мене всю трясло від відрази і від усвідомлення того, хто дістався мені в родичі. Чоловік кинувся мене наздоганяти. Я йшла додому до батьків і ревіла, притискаючи до себе дитину. А Діма-Аристарх виправдовувався.
– Оленко! Я не хотів туди йти! Ти сама наполягла! Мама… вона завжди така була. Спеціально до школи влаштувалася, щоб поруч зі мною бути. Я поки вчився, думав що звихнуся від сорому. Я тебе пам’ятаю, ти тоді в сьомому класі вчилася, пробігала по коридору на перерві і в мене врізалася. Я тобі руку простягнув, щоб допомогти піднятися. А ти скривилася. А потім я тебе зустрів. Ім’я поміняв, щоб з тобою нормально познайомитися. Вона хороша, просто трохи… бридлива. Не мовчи, скажи хоч що-небудь!
Я йшла, нічого не відповідаючи. Я не хочу, щоб мене пов’язувало хоч щось з цією жінкою. Просто не хочу. Якби я раніше знала, хто саме доводиться Дімі-Аристарху матір’ю, я б і близько до нього не підійшла. Вона з самої школи викликає у мене огиду.
Добравшись до будинку, я попросила чоловіка зібрати речі. Сказала, що хочу подумати і нам треба пожити окремо. Він пішов. Мама каже, що я ненормальна. Що неважливо, хто виховав Діму, а важливо, ким він є зараз. А мій вчинок виглядає так, що як тільки у Діми почалися труднощі, я почала бігти з корабля.
А я все рано не можу, як би це не виглядало з боку. Я не хочу, щоб ця жінка була бабусею моєї дочки. Не хочу, щоб колишні однокласниці показували на мене пальцем і сміялися, що я вийшла заміж за шкільне посміховисько, сина кухарки.
Виходить, чоловік мене обдурив. Раз він навіть ім’я змінив, щоб видати себе за іншу людину. А у шлюбу, побудованого на обмані, немає майбутнього.
Мало того, свекруха ще подзвонила і сказала що хоче ближче познайомитися з онукою! Як пояснити, що я не хочу з нею мати нічого спільного? Як? Натяків вона не розуміє.
Не розумію, як взагалі таке могло зі мною статися?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
