Добре, що чоловік мене підтримав, а то б не знаю, чим все закінчилося.
Чоловік тільки-тільки поїхав у відрядження. Я видихнула з полегшенням – не потрібно багато готувати. В хаті чистота, нарешті, думаю, приділю синочку більше часу. Тільки ми сіли на диван, як в двері задзвонили. На порозі постала Валентина Іванівна, моя свекруха. – Це, щоб ти з Матвійком не сумувала!, – Ага, посумуєш тут. – А чого це в тебе холодильник пустий? Одяг в шафі так недбайливо поскладаний!
Зараз у багатьох почне підгоряти, але, вже вибачте, ви моїм життям не жили і не можете судити правильно я поступила чи ні. Просто від душі бажаю, щоб ви не опинилися в такій ситуації.
І ще, якщо я вам не подобаюся – не читайте! Ніхто не змушує.
Загалом, недавно я осміліла і попросила свою свекруху піти.
Без скандалу, без істерики. Спокійно настільки, що сама потім, осмислюючи ситуацію, отетеріла. Зазвичай я терпляча. А тут, мабуть, вже сили скінчилися.
Днями чоловік поїхав у відрядження, а його мама тут як тут. Допомагати! І не просто допомагати, а ще й з ночівлею! Це любов чи недовіра? А то є у мене знайома, яка одного разу загриміла вночі в лікарню, коли чоловік був у відрядженні.
І їй свекруха потім сказала, що все-то вона знає… Невістка по-любому їздила “приховувати” те, що нагуляла від іншого чоловіка. Ага, вночі, на швидкій…
Але моя мені сказала: “Щоб тобі не нудно було”.
А я не просила. І допомагати мені нічого: син посиленої уваги не вимагає, в домі чистота. Я тільки розслабилася, завалилась на улюблений диван.
Гаразд, пообідали з нею і почалося…
Вам потрібно купити це, це і ось це.
Навіщо? Я не можу ніяк шафи розібрати зі своїми покладами, викидаю, викидаю, а там десь знову і знову береться зайве.
Дитину треба вчити ходити, вже пора (йому ще 8 місяців немає!). І на горщик давно пора сідати, мої діти в 5 вже просили самі.
Намагаюся пояснити, що все дуже сильно змінилося з тих часів, коли вона була мамою малюків. Слава Богу зараз немає великої необхідності садити дитя на горщик в 5 місяців.
Сама думаю чому моя дитина не так геніальна, як мій чоловік… Мої погані гени все зіпсували…
Гаразд, зійшлися на тому, що я мати і мені видніше.
Поки я займалася з малюком, Валентина Іванівна провела ревізію в холодильнику: А де то і то? Чому не купила?
– Тому, що син ваш поїхав, а я це не їм одна.
– Ні, повинен бути запас, я куплю.
Я мовчки пішла.
Тут вона вирішила зателефонувати старшому синові, запитати як справи. І покликати його з сім’єю в гості. До мене. Чудово. А господиню будинку запитати?
Я сяк-так зібралася, спокійно зателефонувала дружині брата і сказала, що сьогодні дуже важкий день і я не хочу зустрічати гостей. Вона відповіла, що звичайно, вона все розуміє.
Свекрусі я, не підвищуючи голосу, сказала, що допомога мені не потрібна.
Коли потрібно буде – зателефоную обов’язково. На сьогодні все. Дякую до побачення!
Я навіть не зрозуміла її реакцію, чесно кажучи. Чи то здивування, чи то образа. “Так не можна” – сказала вона.
Я правда дуже втомилася сьогодні, хочу побути одна, а вам краще додому поїхати. І давайте ви будете приїжджати, коли ваш син вдома. Він не надовго поїхав, щоб ви прям встигли скучити по нам.
Отетеріти. Я сказала це спокійно, без претензій, без емоцій.
Тут вже мені здалося, що вона образилася. Або може просто теж здивувалася. Зібрала речі і пішла. Я, звичайно, потім ввечері переживала, що даремно я так. Але! Я не лютувала, не хамила. Я правда від неї втомилася. І, врешті-решт, я її не кликала і не чекала.
Головне, за що я переживала – як відреагує чоловік. Але він мене підтримав, сказав, що я молодець і потрібно відстоювати свої кордони. Навіть, якщо це доведеться робити кожен раз.
Сьогодні зі свекрухою ми зідзвонювалися, я вирішила зателефонувати сама, запитати як справи. Розмовляли нормально. Можливо моє спокійне ставлення до ситуації матиме ефект? Знаєте, як буває, вампіри харчуються енергією негативною, а тут раз – і байдужість. І взяти-то вже нема чого.
Що скажете, правильно я зробила? Чи потрібно було терпіти?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
