Після весілля чоловік не захотів прописувати мене у своєму будинку, і я вирішила заплющити на це очі, та про це сильно недавно пошкодувала.
Коли ми з Тимофієм створювали власну родину, ми вже мали досвід колишніх сімейних відносин. Перша дружина Тимофія залишилася жити із двома дітьми в іншому місті. У мене ж була дочка Даринка, і я до цього часу жила з донечкою у свого батька.
А тепер ми вдвох переселилися жити до Тимофія в його будинок. Коли постало питання, де прописати дитину і мене, мій новий чоловік категорично відмовився це робити.
Він пояснив свою відмову тим, що всім буде краще, якщо ми так і будемо прописані в передмісті у мого тата. Мовляв, дешевше коштуватимуть комунальні послуги.
Я, на свою голову, не надала цьому особливого значення і поринула повністю у господарство та турботи. Я майже одними своїми зусиллями впорядкувала старий будинок чоловіка, зробила сучасний ремонт і оновила побутову техніку. Згодом я перетворила покинуту присадибну ділянку на квітучу клумбу з урожайною грядкою.
Я вклала всі сили та гроші, які мала, щоб облаштувати побут нашої новоспеченої родини. Спочатку чоловік цінував мої старання, а потім звик і розслабився.
Тимофій приймав все як належне і жив собі на втіху. Він почував себе господарем життя і давав зрозуміти, хто є власником будинку. Думав, мабуть, що це лише його заслуги. Тим часом моїй донечці виповнилося 6 років, і настав час віддавати дівчинку в перший клас.
До школи розподіляли за пропискою, і я звернулася з питанням до чоловіка. Але Тимофій був непохитний і запропонував прописати Даринку у бабусі, моєї мами.
Мама, вже у віці, почала жити цивільним шлюбом із самотнім чоловіком. Мама давно була розлучена з моїм батьком, але дружні стосунки з татом ще підтримувала.
Я розуміла, що ідея чоловіка неприйнятна, і почала шукати інший вихід із ситуації. Я була знайома з дещо впливовими людьми, і донька пішла до найближчої школи. Дрібні негаразди забулися, і життя текло звично й буденно.
Даринка стала підлітком, і її погляди не завжди збігалися з думкою Тимофія. А чоловік хотів, щоб вона його у всьому слухалася. Тільки от я не планувала позбавляти доньку дитинства і не збиралася завантажувати дитину домашніми клопотами.
У нашій сім’ї почалися конфлікти та постійні з’ясування стосунків. Чоловік дав ясно зрозуміти, що я в його будинку ніхто і він мені нічого не винен.
Закінчилося тим, що ми донькою вимушено повернулися жити до старого батька в передмістя, пообіцявши йому, що це тимчасово. Сумувала я недовго і невдовзі взяла себе до рук, зрозумівши, що втратила роки та гроші, а залишилася ні з чим.
Я стиснула волю в кулак і вирушила на заробітки. Добре, дочка досягла того віку, коли могла вже про себе подбати. Головна мета у мене тепер була одна: заробити для себе та доньки на життя. І я її досягла!
Я бралася за будь-яку роботу, яку тільки пропонували, не замислюючись над тим, наскільки вона важка. Аби платили добре. Через кілька років змогла придбати довгоочікувану квартиру, гарну машину та впевненість у завтрашньому дні. Тепер мені ніхто не скаже: ти тут ніхто!
А життя колишнього чоловіка змінилося не на краще. Він зустрів своє колишнє кохання, і вони почали жити разом. Тільки жінка та дбала про себе, а не про свого партнера.
Вона нічого не вкладала в побут і будинок, а хотіла лише мати собі певну вигоду. А коли у Тимофія почалися проблеми зі здоров’ям, співмешканка його покинула. Він залишився сам і нікому зараз не потрібен.
Коли знайомі почали вмовляти мене, щоб я пішла провідати колишнього, що я маю пожаліти його, я відповіла раз і назавжди: “Ні! Я йому нічого не винна!”
У мене не залишилося до цієї людини ні кохання, ні жалості – нічого! Лише подяка за науку.
Всім миру й добра!