fbpx

Чоловік у п’ятницю поїхав до своїх батьків в сусідній райцентр – побачитися та допомогти там щось по господарству. Але мене чекав неприємний сюрприз. Сьогодні Володя повернувся від батьків серйозний і задумливий, а потім сказав, що ми не будемо зараз витрачати гроші. Моя мама раптово отримала дуже непогану суму грошей і, якщо додати ще й наші кошти, можна було б пошукати щось однокімнатне на вторинному ринку. Можливо, дійсно віддати гроші свекрам? По-перше, це гроші моєї мами. І от вона відмовилася давати нам гроші прямо. Тільки в день укладання договору на покупку житла, щоб стояли всі підписи і була гарантія того, що вони підуть саме на купівлю нерухомості

Чоловік у п’ятницю поїхав до своїх батьків в сусідній райцентр – побачитися та допомогти там щось по господарству. У мене була купа своїх справ, та й не горіла я бажанням зайвий раз навідуватися до свекрів. Але мене чекав неприємний сюрприз. Сьогодні Володя повернувся від батьків серйозний і задумливий, а потім між нами сталася розмова.

Але почну трохи здалеку, аби все було зрозуміло. Я і Володя вже давно не студенти, хоча одружилися ми рано, коли ще треба було ходити на пари. Ранній шлюб, ми розуміли, але водночас дуже кохали одне одного і хотіли дітей.

Весілля нам організували і профінансували батьки з обох сторін навпіл, але з житлом нам допомогти вони не змогли, тому з Вовчиком досі мешкаємо в орендованій квартирі.

І, незважаючи на те, що ми обидва працюємо і підтримуємо один одного, грошей на квартиру відкласти нам все ще не вдається, ми це робимо, але дуже по мало й повільно. Не подумайте, ми економимо, не ходимо ресторанами, та й на відпочинку я була вже не пам’ятаю, в якому році. І все одно грошей не вистачає.

А тут ще ситуація така склалася, що у батька Володі почалися серйозні проблеми зі здоров’ям, хоча для його віку це ще якось зарано. Але нічого не вдієш, доводиться допомагати. Хоча чоловік робить це виключно зі своєї кишені, але на сімейному бюджеті це все рівно позначаєть на найкращим чином.

І ось, здавалося б, нарешті і на нашій вулиці настало свято, з’явилися хороші новини: моя мама раптово отримала дуже непогану суму грошей і, якщо додати ще й наші кошти, можна було б пошукати щось однокімнатне на вторинному ринку. Так ні, свекри проти!

Спершу я дуже зраділа і ми з Володею навіть подумували про пошук нормального рієлтора і починати придивлятися собі житло, та зрештою почали шукати самі, аби не платити зайві гроші чужим людям. Ми терпляче витрачали на ці пошуки сили та час, іноді навіть жертвуючи нормальним сном. Але мета була намічена, іншого шансу ми не мали.

Але у цю п’ятницю Володя поїхав до своїх батьків в сусідній райцентр – побачитися та допомогти там щось по господарству. У мене була купа своїх справ, та й не горіла я бажанням зайвий раз навідуватися до свекрів. А сьогодні Володя повернувся від батьків серйозний і задумливий, а потім між нами сталася розмова.

Виявилося, що його батькові погіршало. Він і раніше про це здогадувався, але гнав темні думки з голови. А в суботу, поговоривши з мамою, чоловік зрозумів, що на гроші, якими нас хотіла підтримати моя мама, можна зробити операцію його батькові. Не гарантовано, але це може допомогти і поставити на ноги.

А скільки аргументів він наводив мені на свій захист! І те, що ми молоді, і в нас усе життя попереду, що заробимо ще собі на три квартири. І те, що ситуація з його татом дуже серйозна і зволікати не можна. Зрештою, це лише гроші. І багато іншого. Якоїсь миті я навіть задумалася, а, може, справді? Зробити добру справу і можливо, карма повернеться до нас бумерангом?

Але такий настрій у мене був зовсім недовго. По-перше, це гроші моєї мами. І вона навіть ще нам їх не дала, щоб ми могли так фривольно розпоряджатися ними. А по-друге, говорячи про життя, хіба ми не витрачаємо своє життя без своєї особистої квартири? Хіба я не витрачаю його зараз марно, втрачаючи перспективи і, найголовніше, час?

Розумію, ситуація зі свекром важка. Але як же я можу йому допомогти, розплачуючись маминими грошима?

Ось після цього Володя остаточно прийняв для себе рішення, що я не права і навіть більше того, егоїстка, яких світ не бачив. Тому що, коли ми одружені, його родичі – це і мої родні тепер теж. А своєму батькові я грошей не пожаліла б.

Ми розмовляємо, звісно, з Володе, але крізь зуби. Навіть якось дивно. Якщо так піде й надалі, не знаю, навіщо нам взагалі спільне житло. Я хочу жити з коханою людиною, а не зі співмешканцем, який мене не переносить.

Мама, почувши мою історію, відмовилася давати нам гроші прямо. Тільки в день укладання договору на покупку житла, щоб стояли всі підписи і була гарантія того, що вони підуть саме на купівлю нерухомості.

І, знаєте, я маму чудово розумію. Адже це було її рішення нам допомогти. Нам, а не своєму сватові, як би важко йому не було зараз. На чиїй стороні справедливість? Бо наші знайомі й рідня кажуть різне. Хто ближче до чоловіка, стає на його бік. Хто до мене – на мою сторону.

А я, щиро кажу, не можу зрозуміти, в чому не права, якщо просто хочу звичайного, людського щастя у своїй власній, а не в орендованій оселі? Хочу, щоб наші майбутні діти росли в своєму, а не в “дядіному” домі. Адже ситуації сценарії життя часом такі непередбачувані, і мати власне житло – значить мати тверду опору під ногами.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page