У родині прийнято допомагати, але є люди, які з часом починають сприймати допомогу, як щось само собою зрозуміле і належне їм по якомусь незрозумілому праву. Моя сестра Люба саме з таких. Перестала їй допомагати, а вона кинулася скаржитися рідні. Тільки ось всі на моєму боці.
У мене є молодша сестра люба. Вона здорова, доросла, з освітою, з чоловіком і дитиною. Ну, вже з колишнім чоловіком. Свого часу у них був складний період. Збігся її декрет і його скорочення. Грошей в сім’ї катастрофічно не було, тому допомагали їм усім світом. І так Любаші сподобалося сидіти і нічого не робити, що вона тепер навіть не пробує вирішувати свої проблеми сама. Все норовить перекинути на когось.
Розуміючи сумний фінансовий стан в родині сестри, ми з чоловіком намагалися кудись їх кликати, щоб люди хоч трохи розвіялися. Звичайно ж, грошей з них ніхто не брав. Ми свої люди, розрахуємося. Зять Рома сприймав такі пропозиції зі збентеженням, він все розумів і йому було незручно. У сестри моральних дисбалансів не виникало.
Чоловік у сестри дуже старався виправити такий стан справ. Влаштовувався на кілька робіт, все ніс у родину, кожну копієчку додому. А ось Люба, коли зрозуміла, що порожнй ходильник їм не загрожує, перестала вести рахунок грошам. Та й навіщо, якщо тут безкоштовно покличуть розважатися, тут мама з татом нагодують і грошенят підкинуть, а родичі віддадуть речі на малюка.
Я бачила, що сестра нахабніє не по днях, а по годинах, і почала скорочувати свою допомогу. Коли після декрету Люба звільнилася і засіла вдома, я зрозуміла, що більше не хочу вкладатися в цю бездонну яму. У мене і своя сім’я є.
– Так, звільнилася. Ну а що я там напрацюю? Малий зараз з садка тільки лікарняні носити буде. Краще я вдома посиджу, на господарстві.
А племінник Петрусь в садочок ходив без проблем. І хворів не частіше від інших дітей. Сестрі і мама натякала, що не діло в їхній ситуації вдома їй сидіти, і свекруха в лоб прямим текстом говорила, що син сам не витягне сім’ю, але Люба нікого не чула і не слухала. Через кілька місяців чоловік у неї не витримав і подав на розлучення.
– Я краще аліменти буду платити і з сином окремо бачитися, ніж з нею жити! – сказав тоді Роман. – З роботи прийдеш втомлений, а вона “в магазин сходи”. Ось чим цілими днями займається? Дитина в садку, вона вдома, а толку? Ні їжі, ні порядку, ні затишку. Зате претензій – цілий вагон.
Я його не звинувачую, таке життя – не життя. Але щойно Люба розлучилася, вона відростила собі статус “нещасної матері-одиначки”, якій знову ж таки все повинні допомагати. Тим більше вона ж зробила подвиг – на роботу влаштувалася!
– Ти ж свою малу будеш з садка забирати, так і мого захопи, – наказовим тоном дзвонила мені Люба.
– А нічого, що садки на різних кінцях міста?
– Ну я ж працюю, а ти все одно на машині, – втомленим голосом цокає сестра і кладе трубку.
Вона навіть не уточнила, поїду я, не поїду. Вона вважає, що раз вона сказала, то всі мусять взяти під козирок і кидатися виконувати. Я два рази з’їздила за племінником, не почула навіть банального “дякую”, зате почула, що взагалі можна було і вечерею дитину нагодувати.
– Ось зараз доведеться вдома готувати. А я так на роботі втомилася, – невдоволено вимовляла мені сестра.
Тільки ось я теж з роботи, але встигла забрати двох дітей, порозважати їх, напоїти соком з печивом і привезти їй сина – то все нічого, не рахується.
Словом, якось я сказала, що не поїду по племінника. У мене була важлива робота, а донека в цей день була у свекрухи.
– Ну тобі що, складно, ти ж на машині! А я працюю!
– Я теж працюю і ввечері у мене купа справ. Тому – сама-сама.
– Ні про що попросити не можна, а ще сестра називається!
По дитину в результаті поїхала наша мама. Теж після роботи. Вона ж теж не втомлюється ні разу, працюючи медсестрою в лікарні.
Кульмінацією став день народження племінника. У нас заведено, що іменинник або його батьки готують список подарунків. Це рятує від непотрібної витрати грошей і економить час при виборі. У списку, який заявила сестра, не було жодної позиції дешевше 5 тисяч гривень. Якось дорогувато для п’ятирічної дитини. До того ж. речі були далеко не першої необхідності: ігрова приставка, плазма, електросамокат, коптер…
– А хто, якщо не родичі, подарують дитині такі подарунки? Я на свою зарплату не зможу купити, а татусь заявив, що це баловство і він не буде синові цього дарувати.
– Я тобі більше скажу, ми теж це дарувати не збираємося. Ти при пам’яті? У нього що, весілля, щоб такі подарунки дарувати? Пиши нормальний список, а то після цього дня народження батьки зуби на полицю покладуть! – висловила я Любі.
Сестра образилася і заявила, що я не розумію, як важко бути матір’ю-одиначкою.
– Та ти теж не розумієш. Одиначка - це коли сама. А тебе всією сім’єю з усіх боків облизують, і колишній чоловік аліменти платить, дитиною займається, його батьки теж від дитини не відмовилися. Кому ти в вуха дмеш, одиначка вона!
Люба на мене образилася, заблокувала всюди, через маму передала, що бачити мене на дні народження сина не хоче. Не дуже й хотілося. Подарунок передам через батька дитини.
Голови більше в її сторону не поверну. Батькам теж треба якось донести, щоб перестали танцювати під Любашину дудку. Називається матір’ю-одиначкою, так нехай хоч кілька місяців поживе так, як має на увазі цей статус. А то навколо неї хороводи водять всі родичі, а Люба їх допомогу вже в упор не бачить і не цінує. Одиначка вона… Було б сказано.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
