fbpx

Чоловік як тільки поріг переступив, я зрозуміла, – щось неладне. Блідий був, як наша стіна в коридорі. – Ти тільки не хвилюйся. Я дуже надіюсь, що наш син одумається. А якщо ні, то ні його, ні його обраницю, я в очі бачити не хочу. В домі ноги їхньої не буде. – Я навіть подумати не могла, що Ліля вдруге стане нашою невісткою

Чоловік як тільки поріг переступив, я зрозуміла, – щось неладне. Блідий був, як наша стіна в коридорі. – Ти тільки не хвилюйся. Я дуже надіюсь, що наш син одумається. А якщо ні, то ні його, ні його обраницю, я в очі бачити не хочу. В домі ноги їхньої не буде. – Я навіть подумати не могла, що Ліля вдруге стане нашою невісткою.

У Ольги Яківни з чоловіком двоє синів: старшого звуть Тарас, а молодшого – Міша. Ця сама Ліля була дружиною Михайла. Ох і наробила вона справ.

– Син із цією дівчиною одружився, коли їй тільки дев’ятнадцять виповнилося, Михайло від дружини був лише на рік старший. – Згадує мати. — Ліля дуже своєрідна дівчина, вона виросла у неблагополучній родині.

Вона не мала освіти, та й зі школи вона ще після дев’ятого класу пішла. Мені так здається, що працювати вона не планувала. Ми тоді сина просили, щоб він із весіллям не поспішав. Але хто ж нас слухатиме…

Після весілля батьки купили молодим невелику квартиру-студію на околиці міста, меблі туди завезли. Вже за шість місяців після весілля у Лілі донька народилася.

– Лише кілька місяців після виписки молоді пожили нормально, а потім невістку як понесло! – ділиться Ольга Яківна. – Вона почала про гульки з подругами думати, дитину нам залишала. Малятко у нас тижнями жило, бо в матері інші турботи були: син приходить з роботи, а в квартирі не дихнеш, їсти нічого, подруги її “веселі”. Згодом навіть сусіди почали скаржитися. Син спочатку терпів, а потім випадково ми до них заїхали додому без попередження, а Ліля там з якимсь чоловіком “каву п’є”.

Ми синові одразу ж усе розповіли. На той момент Михайло вже ці витівки теж ледь терпів, а тому він відразу подав на розлучення, та ще й тест на батьківство зробив. Виявилося, що малеча Михайлу ніхто. Не його це дитина!

– Ми з таким трудом це все пережили, — каже мати. — Ми ж дівчинку з перших днів онукою вважали, а виявилось, що вона нам ніхто. Ліля нас тоді пів року повідомленнями закидала, що це ми їхню родину розвалили. Значить, ми їм жити не давали і весь час її потурали. Через нас її дитина батька втратила. Ми навіть їй нічого не захотіли відповідати. Адже Михайло її дитині не батько! Батька малюка ще пошукати треба!

Потім Ліля подала на поділ майна.

– Вона тоді половину квартири сина відсудила! — розводить руками Ольга Яківна. — Це ми недогледіли, адже ми одразу квартиру на сина записали, а вони тоді вже жили у шлюбі. Син із невісткою тоді продали квартиру, а гроші поділили порівну. Після розлучення син поїхав працювати за кордон. Зараз він уже вдруге одружився, у нього син нещодавно народився. Ми до них встигли до цієї ситуації в світі поїхати.

– А як справи у Лілі?

– Ми про неї нічого не знали доти, поки її чоловік з нашим старшим сином не побачив. Ми потім дізналися, що вона живе у орендованій квартирі, працювати почала. Заміжня більше не була. Її доньці зараз уже одинадцять, крім дочки в неї ще й син є приблизно п’ять років.

Нашому старшому синові, Тарасу, також від життя дісталося.

– Син одружився з гарною дівчиною: веселою, доброю, лагідною, та ось тільки дітки у них так і не вийшли. Вони стільки лікарнями виїздили, навіть щось там кілька разів робили. Нічого не допомогло. А потім чотири роки тому Софія нас ощасливила. Вона на крилах 9 місяців літала. Онучку нам подарувала. А коли малечі було три, то Софія покинула цей світ, та швидко так, що ми навіть схаменутися не встигли.

Нині Златка живе з мамою Софії, а Тарас понад рік був сам не свій. Він і на роботу ходив і розмовляв із нами, але все це було якось дивно. Навіть в чарку заглядати став. Мати іноді їздить до нього порядки наводити в квартирі та виносить сміття.

– Я кілька тижнів тому поїхала до нього, а в нього відносно чисто. – ділиться Ольга Яківна. — Посуд весь чистий, сміття немає, а в квартирі жіночі речі з’явилися. Ми тоді з чоловіком пораділи, може ж він оживе.

Тарас насправді почав приходити в себе.

Але яким здивуванням стало для батьків те, що Тарас почав зустрічатися з Лілею.

– Ми б із батьком будь-якій дівчині були раді, — каже мати, — але не цій. Вона таке витворяла, що подумати лячно, а люди ж не змінюються!

А як ви вважаєте, як у цій ситуації мають зробити батьки: прийняти вибір сина чи зробити все, щоб він з нею розлучився?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page