Я сирота, мене виховала бабуся. 5 років тому я поїхала на заробітки у Францію, і так склалося, що вийшла там заміж.
Чоловік з Парижа відкидав мої фірмові страви, тільки одна припала йому до душі. Так вже вийшло, що ми розписалися, коли я була на заробітках у Франції, але потім я повернулася доглядати бабусю і ось тільки зараз повернулася до чоловіка.
Ми з Олівером орендували квартирку і почали жити разом.
Але спільне проживання виявилося немаленьким випробуванням, ледве ми пристосувалися. Справа в тому, що те, що їмо ми і що їдять французи, – дві великі різниці.
Треба сказати, що у Франції майже всі чоловіки вміють добре готувати і здивувати їх доволі не просто. А мій «екземпляр» виявився до всього ще й естетом і тим ще денді. Здивувати його чимось таким із нашої кухні виявилося непосильним завданням. Але про все по порядку.
Ще на першому побаченні я оголосила Оліверу, що «спочатку був борщ». На що він поцікавився, що це, і про всяк випадок із усмішкою перепитав: «Ти ж не збираєшся фарширувати мене супом?!»
Як виявилося, суп для французів – це щось настільки непристойно-неестетичне, що частування ним тягне мало не на образу. Супом у домашніх умовах годують тільки немовлят та беззубих стареньких.
Після того провалу я вирішила трохи пошикувати. Червона ікра – хіба це не свято смаку? Як виявилося, знову мимо! Делікатес викликав у мого «піддослідного» відторгнення та банальну солідарність із «самцями» всього світу.
“Мабуть, це смачно, – сказав Олівер, – але не настільки пристойно для чоловіків їсти цих пуголовків”.
Третьою спробою були наші сочники. Вже вони повинні справити незабутнє враження, була упевнена я!
Щоправда, виникла маленька складність: пояснити, що таке сир виявилося зовсім не просто. На допомогу прийшли такі поетичні порівняння як біла земля або твердий сніг. А все тому, що у Франції немає сиру, принаймні такого, як у нас.
Тому довелося підігрівати в каструльці фесель, це щось схоже на кисле молоко. Отриману масу я пропустила через сито, щоб відокремити зайву рідину. Так вийшов чудовий домашній сир. Коли сочники були готові, Олівер надкусив один і дійшов висновку: «Так, це дуже цікаво…» – і повернув назад на тарілку. Повне фіаско.
Далі був заливний пиріг із цибулею та яйцями на кефірі – фірмовий рецепт моєї спочилої пів року тому бабусі.
Тепер мені довелося розповідати, що таке кефір. Адже кефіру у Франції теж немає, натомість є арабське ферментоване молоко, і ці продукти дуже схожі. Кефір подіяв на Олівера дуже дивно: довів майже до революційного стану.
Потім я приготувала торт із печива. Чоловік спробував і відповів, що такий торт занадто важкий, адже десерт має бути, навпаки, «легким, свіжим та повітряним, як хмаринка».
Ну гаразд. Легкий так легкий. І вирішила я зробити сметанний тортик на желатині.
«Якийсь підозрілий продукт цей желатин», – сказав про черговий мій кулінарний вишук коханий дегустатор. І їсти твердо відмовився.
Ой ле-ле… Оладки! Остання надія. І – бінго, оладки несподівано припали Оліверу до смаку! Але скуштувати їх він захотів не зі сметаною, як це робимо ми, і навіть не з варенням чи медом, а… з морськими равликами.
Страва викликала в Олівера захоплення, але у такому вигляді вона навряд чи називається українською.
Тепер я вже розібралася, що у Франції їжа – більше, ніж їжа. Це, по суті, символ самого життя та його сенсу, який для справжнього француза полягає у справжньому задоволенні життя. А ще їжа – це ланка, що сполучає і об’єднує людей. Тому до неї, як до своєрідного культу, ставляться з трепетом та повагою.
Француз навряд чи з’їсть щось сумнівне, тим більше прострочене або просто не викликає естетичного захоплення. Відмовляти собі у смачностях вони теж не будуть. Навіть найекономніші. У Франції не прийнято заощаджувати на їжі, купувати дешеві продукти. До цього мені складно звикнути лосі.
Корінні французи завжди ходять до ресторану, гроші на це знаходять навіть бідні студенти. Порції беруть, зазвичай, невеликі. Пояснюють це тим, що краще їсти по-трохи, але різної смачної їжі, ніж багато однієї і тієї ж.
Французи, і мій Олівер зокрема, приступають до трапези тричі на день і практично завжди в той самий час. І
Тут існує якесь правило: солодкий та легкий сніданок, важка та солона вечеря. Випічку прийнято їсти лише вранці. Ближче до полудня ви вже навряд чи знайдете круасани чи булочки у кафе.
Обід у Франції не пропускають за жодних умов. Найчастіше це класика з трьох страв, але може бути і ситний теплий салат або, якщо час сильно підтискає, сендвіч. І це буде не просто банальний бутерброд, а справжня поема, перекладена багетом.
Вечеря – це святе! Точно не раніше восьмої, скоріше о дев’ятій, а то й десятій годині вечора. Такий прийом їжі складається з цілого параду страв, який завершує якийсь десерт. Звичайно, все це смакує під щедрий акомпанемент червоненького. Як не дивно, після вечері прийнято пити каву. Ніхто не звертає увагу, що за вікном ніч, задоволення не повинні припинятися.
До речі, французька вечеря може тривати годинами і нерідко закінчується за північ. Такі у Олівера батьки й друзі, та і я вже підлаштовуюся. Це підтверджує той факт, що зовсім не відмова від їжі після шести стає запорукою стрункості. Запорука останнього, мабуть, у тому, щоб народитися та почуватися французом.
Гарні ресторани тут завжди переповнені. Через те, що місця в них мало не на вагу золота, тобі не дозволять сісти удвох із кимось за столик для чотирьох. І точно не дозволять пити звичайну каву за столиком, який накритий скатертиною для обіду.
Шеф-кухар в елітному ресторані гастрономів – художник, і тому коштує вечеря з витворами мистецтва дуже недешево. Є й протилежне явище у Франції – бульйони. Це відомі здавна дешеві заклади, де раніше робітники відновлювали свої сили вдень. Часто тим самим м’ясним бульйоном.
А вечорами в таких закладах збиралися шукачі вражень із більш привілейованих верств. Поступово все перемішувалося, як у будь-якій страві, зокрема бульйоні. Життя там кипіло іноді до самого ранку.
Ще нещодавно на певний час бульйони майже зникли, але тепер мода на них знову відроджується. Готують там дуже смачно та зовсім недорого за французькими мірками. І, головне, атмосфера там завжди весела та доброзичлива.
Ну ось так. Зараз я вже звикаю до їхніх традицій харчування, вчуся готувати те, що подобається чоловіку.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
