Хочу розповісти про свою проблему. Я сама з Франківська, у нас спокійно, живемо, працюємо собі, ростимо 8-річну донечку.
Але останнім часом чоловік Любомир звинувачує мене в тому, що я витрачаю гроші з сімейного бюджету на дрібниці, але я не згодна.
Манюкір, інші косметичні процедури, фітнес-зал, кіно й кафе, іграшки дитині – я не можу від цього всього відмовитися! Як він і свекри не розуміють! Особливо – зараз, адже завтрашнього дня може й не бути! Треба жити зараз!
Ось і вчора вранці я, як завжди, збиралася на роботу. Зробила чай та бутерброди, неквапливо снідала.
Чоловік теж сидів поряд і сьорбав свій чай. Тут я згадала, що ковбаску до бутербродів останню порізала. Кажу чоловікові, мовляв, залиш мені якісь гроші, щоб я після роботи могла забігти за продуктами.
Тут він піднімає погляд і незадоволено так мені заявляє:
– А свої гроші ти на що спустила? Де твоя зарплата?
Я аж поперхнулася, їй-богу. Він так сказав, ніби я мільйони отримую, а не рядові 15 тисяч. гривень. Так прикро стало, що я навіть не знайшла, що відповісти.
Варто розповісти трохи про нашу родину. Ми живемо вчотирьох: я, чоловік та донечка. Коли Любава пішла в садочок, я вирішила вийти на роботу. Звичайно ж, у пріоритеті були не кар’єрне зростання та велика зарплата, а зручне розташування біля будинку та лояльне начальство.
Коли вдома дитина, часто доводиться брати лікарняні або відпрошуватися на кілька годин раніше.
Робота у мене не запорошена пилом, але й не дуже прибуткова. Я працюю до 4 вечора, а потім забираю Любаву з садка, купую продукти, готую вечерю та займаюся іншими домашніми справами.
Чоловік мій заробляє непогано, але для нашої сім’ї, якамешкає в трикімнатній квартирі, вистачає якраз впритул. Бувають місяці, коли останні кілька днів сидимо на крупах та картоплі, очікуючи заповітне повідомлення про зарплату.
Я намагаюся заощаджувати кожну копійку, адже жити у нуль, зовсім без накопичень, не можна. У нас з чоловіком не раз виникала ця розмова, він скаржиться, що ми багато витрачаємо, потрібно економити. А я говорю йому, що потрібно не витрачати менше, а заробляти більше. Інакше діла не буде. Але Любомир дедалі більше почав бурчати з цього приводу.
Треба сказати й про те, що я не відмовляю собі в радощах для себе, в догляді за собою. Можете мене осудити, але я вважаю, що життя одне, я у себе одна і себе теж треба берегти й любити, жінка має бути доглянутою і щасливою.
Тому в моєму житті є і салони, і косметолог, і спорт, і кафе з подругами чи родиною, походи в кіно і в ресторани на свята. Ось на це переважно й витрачається вся моя зарплата. І відмовляти собі в цьому я не збираюся, надто зараз, коли завтрашній день може для нас і не настати з такими тривогами і подіями.
І що цікаво, раніше Любомир підтримував мене і не дорікав ніколи. Раніше справа ніколи не доходила до відвертих конфліктів. І ось вчора він таке заявив. На що я спустила гроші? Він прекрасно це знає, моєї зарплати більше і не вистачить.
Того ранку я йому спокійно пояснила, куди пішли гроші. А ввечері він прийшов і продовжив цю тираду.
Тепер Любомир, навчений своєю мамою, вимагає, щоб я показувала йому всі виписки та чеки від покупок чи послуг, які я оплачую. Каже, що я витрачаю кудись гроші, а йому не говорю.
І мені, звичайно, приховувати нема чого, але чому я зобов’язана це робити? Хоч як крути, а це мої гроші. Так, у нас спільні гроші в сім’ї, але чому я повинна за них звітувати? З якого дива, скажіть?
Я вважаю, що мої гроші – це мої гроші, а гроші чоловіка – наші. На те вони й чоловіки – годувальники, щоб забезпечувати свою родину. А інакше нащо вони?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.